Боги

Задобрювали. Медом поливали…

Божий птах вийшов з ковчегу... і наші козацькі чуби

Поряд із запорозькою пірамідою розташований вівтар Тільця. Тільцем його називають сучасні краєзнавці.
– Чому саме Тільця? Звідки це відомо? – запитав я у Юри Вілінова, запорізького краєзнавця і дослідника запорозької піраміди.
– Вівтар вибитий в граніті у формі рогів Тільця, – пояснив він. – Характерний для епохи Тільця, а це доба енеоліту. Сонце в той час знаходилося у сузір’ї Тільця.

Зустріч весни

Місто прибульців... і як козацька воля була продана за тридцять червонців

Місто Запоріжжя… По лівобережжю від Крарійського (Кічкаського) перевозу тягнувся Чумацький шлях – нині це фактично весь проспект Леніна аж до повороту на Сімферопольське шосе і далі на Крим. Вздовж – чагарники і густий дубовий ліс, скіфські кургани, святилища бронзової доби. Понад Дніпром – козацькі зимівники, хутори…

Кру, кру, кру... і слава моїм кайзерам

Зустрічав весну з рідновірами на Брагарні. Тільки-но закінчився обряд, як полетіли сніжинки. Слабенькі й тендітні. До землі жодна так й не долетіла. Танули ще у повітрі. Аж раптом, коли з-за хмари визирнуло сонечко, над Хортицею пролунало: Кру! Кру! Кру!
Слідом, уже над самою Брагарнею, ще гучніше: Кру! Кру! Кру!
Повернулись!

"Якби ви вчилися так, як треба, то й мудрість би була своя"

— У Чечні, – розповідає Анатолій Шеремет, – й досі збереглася давня народна традиція в сім років віддавати хлопчиків до інших родин. До чужих або родичів, але обов’язково подалі від дому. Там хлопчики на рівні з дорослими, з чоловіками виконують роботи по господарству тощо. І тільки у п’ятнадцять років повертаються до своїх батьків. Повертаються уже справжніми горцями, воїнами.
— А у нас?
— У нас, як і у Чечні, та й, власне, як у будь-якого іншого народу, також є свої давні звичаї виховання молоді, зокрема, й на Запорожжі – козачат.

Запорізький вернісаж... Десята виставка

Запорізьке громадське об’єднання митців «Колорит» традиційно організувало виставку своїх робіт у Фотоклубі. Це вже десята – ювілейна.

Бестидне устя

У теплу пору року мені соромно спускатися у Наумову балку – там дядьки з цюцюрками…

Первоцвіти

Де-не-де у затінку лишилися бурульки. Але вони своє уже доплакують.
Хортиця другий тиждень цвіте.

Запорожець, лісапет... і про мамину свекруху

Мама здибала в Інтернеті чернігівських бабусь «Лісапет» й гукає мене:
– Ой, дивись, це ж твої родичі. Жіночки їй-богу з-під Ніжина. Тільки там так співають.

Дві старі фотографії

Оксана і Давид.
Мої прабабуся і прадід.

Індус

Сусід дід Іван Сибіряк у 45-у пригнав отару овець. Казали, з Сибіру. Тож й діда тому називали сибіряком. Насправді його прізвище Красницький. А вівці – це нібито той скот, який перед німцями, як казали, евакували до Сибіру. До Сибіру чи ні, але деякий скот повернули.
Отару овець Сибіряк гнав разом з Ботанкою, здоровенною німецькою вівчаркою.
Ботанка привела двох цуценят. Чорного дід Сибіряк комусь віддав, а друге руденьке дісталося моїй мамі.

Рождество Твоє, Христе, Боже наш

Голодомор 1946-47 року… Після війни совіцька влада сплановано випробовувала голодом українських дітей, жінок, стариків. Чоловіків, сотні тисяч, Москва винищила раніше, восени 1943 року під час форсування Дніпра. Це було так зване «искупление кровью» лише за те, що українці перебували на окупованій території. Вердикт Жукова: «…все хохльі – предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше потом, после войньі, придется ссьілать в Сибирь!»