"Якби ви вчилися так, як треба, то й мудрість би була своя"

— У Чечні, – розповідає Анатолій Шеремет, – й досі збереглася давня народна традиція в сім років віддавати хлопчиків до інших родин. До чужих або родичів, але обов’язково подалі від дому. Там хлопчики на рівні з дорослими, з чоловіками виконують роботи по господарству тощо. І тільки у п’ятнадцять років повертаються до своїх батьків. Повертаються уже справжніми горцями, воїнами.
— А у нас?
— У нас, як і у Чечні, та й, власне, як у будь-якого іншого народу, також є свої давні звичаї виховання молоді, зокрема, й на Запорожжі – козачат.

Анатолій Шеремет – керівник Запорізької обласної громадської дитячої козацької організації «Молода Січ», або, якщо мовою запорожців, її кошовий отаман. Ще у 90-х роках минулого століття у Запоріжжі розпочали організовувати козацьку школу для хлопців. У двотисячному – була офіційно зареєстрована «Молода Січ». На сьогодні вона налічує понад шістсот козачат. До речі, за статутом до її складу входять тепер і дівчата. Найчисельніший курінь (тобто підрозділ коша) в Новомиколаївському районі – 380 осіб. В інших – по декілька десятків. Кожен курінь має свою назву. Приміром, в Шевченківському районі Запоріжжя – «Чумаки». Названий так, бо район розташований вздовж історичного Чумацького шляху. Також зважали на історію, коли підбирали собі назви, й курені «Гайдамаки», «Стрільці», «Лугарі» та «Вознесенівський». В основному у вихідні «Молода Січ» проводить теоретичні та практичні заняття, а в теплу пору року – на природі, здебільшого на Хортиці. Два-три рази на рік, влітку, весь кіш збирається на два-три тижні в таборі, що в селі Перун. Приймають тут охочих також і з інших областей.
— Були у нас пластуни з Тернопільщини, Івано-Франківська, сусідніх областей, – розповідає Анатолій Шеремет. – А цього року мають намір приїхати з Норвегії діти тамтешніх українців.
— А що треба для того, щоб потрапити до табору «Молодої Січі»?
— Свій намет та харчі. Ми заздалегідь плануємо, кому й що брати з собою, які крупи, які овочі тощо. Діти самі збирають дрова, рибалять, варять супи, юшку. З рибою нам допомагають місцеві рибалки, дають човни, снасті…
— А козацький куліш?
– Козацький куліш, приготовлений по всім правилам, не хочуть їсти, кажуть, там сало. Тому готуємо каші.
— З чого починається день у таборі?
— З руханки. Це ранкова зарядка. Потім сніданок. На заняттях діти опановують основи боротьби «Пернач». В інших областях, наскільки мені відомо, практикують бойовий гопак, боротьбу «Спас», а у нас «Пернач», викладає досвідчений тренер Григорій Іванович Хомич.
— Чим відрізняється, скажімо, «Спас» від «Пернача»?
— Вони в певній мірі подібні, але «Пернач», на відміну від «Спаса», має спеціальну свою систему дихання, що важливо, щоб встояти на ногах. Знаєте, кажуть, духом звалив з ніг. Так ось, цьому й вчить «Пернач». Під кожний удар – рев-видих. Видихається все повітря, звідси й сила.
— Це що, як у характерників?
— Той, хто опанував «Пернач», в рукопашному бою міцно тримається на ногах і завжди перемагає. А щодо характерників, тепер хвалитися цим стало модно, але далеко не всі розуміють, хто такі характерники. А також не подобається, що часто козацьке бойове мистецтво, той же «Спас» або бойовий гопак, перетворюють на показові виступи, шоу…
— Тож, все ж таки, щоб потрапити до літнього запорізького табору «Молодої Січі», крім намету та бажання, певно, треба подати і заявку?
— Так, треба подати заявку, крім того, заповнити анкету, а дітям до дванадцяти років – письмовий дозвіл батьків.
– Що за ці роки з літніх таборів вам більше за все запам’яталося?
— Напевне те, коли батьки приїжджають забирати своїх дітей з табору, дякують, що їхні сини стали сильними, помітно подорослішали, самостійними. Я військову службу проходив у Чехословаччині, після залишився в армії, а в 1981-82 роках попав до Афганістану. Надивився на наших солдатів. Від дому відірвали і на війну. Ті, які із села, ще більш-менш, а городяни, як парникові огірки, тільки вийняв з парника і тут же зів’яли. Ось, тому й вирішив собі, що своїх дітей буду виховувати готовими до життя – до всіляких труднощів. У мене дочка, старша, і син. Виховував по-бойовому їх, а тепер й інших дітей. У 1997 році до нашого кошового отамана Запорозького Війська Низового «Запорозька Січ» Анатолія Яроша звернувся директор СШ №63 Геннадій Циганок і запропонував створити в школі дитячу козацьку організацію. Я зголосився. Тоді ми й заснували перший курінь «Чумаки». Пам’ятаєте, Тарас Шевченко у «Посланні…» говорив «і мертвим, і живим, і не народженим»: «Якби ви вчилися так, як треба, то й мудрість би була своя…». Отже, «своя мудрість» – це наші вікові традиції, які, ніби коріння дерева, якщо вони здорові й міцні, тоді й крона гілляста й зелена.

Більше світлин запорозької «Молодої Січі» – на сторінці Анатолія Шеремета:
facebook.com/kosh.otaman
А тут світлини зі штабу «Молодої Січі» – невеличкої кімнати в канцелярії Запорозького Війська Низового «Запорозька Січ».
На Запорозькій землі – історія під ногами. На поличках двох шаф козачата виставили археологічні експонати, знайдені ними під час походів та експедицій. Тут каміння з Хортиці і Кам’яної Могили, цегла із садиби Попова, що у Василівці, пазур, напевне, медведя (але як він опинився на Хортиці?), а також цвяхи та різні металеві предмети з човна, піднятого археологами-водолазами з Дніпра біля Хортиці, подаровані козачатам для їхнього музею запорізьким краєзнавцем Володимиром Шовкуном.