Безглуздя

Сфінкс вбиває всіх, хто не може розгадати її загадку, а тим більше – хто розгадав.
Точніше, не загадку, а таємницю…

За давньогрецькими міфами, Гера посадила Сфінкс на скелі біля Фів, як кару за те, що тамтешній володар Лаій спокусив юного Хрісіппа. Згодом інший фіванський володар Креонт пообіцяв віддати царство і руку своєї сестри Іокасти тому, хто визволить місто від Сфінкс.
Загадку розгадав Едіп, але Сфінкс убила і його…
Піраміди в Єгипті були споруджені понад чотири з половиною тисяч років тому.
Сфінкс, яку ми зараз можемо бачити з греблі Дніпрогесу імені Леніна, набагато старіша за єгипетські піраміди. До Дніпрогесу, Сфінкс сиділа перед островом, подібним до храму перед Великим Сфінксом в Єгипті. Нині від того острова з води сторчить лише маківка скелі, яку називають Середня.
Ця гіпотеза, що наші давні пращури перенесли образ Сфінкс до Єгипту (коли переселилися у міжріччі Тигра і Євфрату – понад шість тисяч років тому, до Шумера, тож не тільки образ Сфінкс, а й писемність, інженерні важелі будівництва мостів і пірамід), належить запорізькому краєзнавцю Юрію Вілінову. Він навіть порівняв розміри фігур (єгипетської і запорожської) – з точністю до сантиметра подібні, і дивляться вони також в одному напрямку.
На користь гіпотези можна назвати ще й той факт, що Сфінкс (за міфами чудовисько – одночасно захисник і руйнівник, і не зрозуміло – жінка чи чоловік) дочка змієногої діви Єхидни, а отже і сестра Скіфу (Сфінкс народилася від могутнього велетня Тіфона, а Скіф від героя Геракла). А місце проживання Єхидни – Зміїна печера на Чорній скелі, що на Хортиці, – поряд з окам’янілою Сфінкс.
Я про це вже не раз тут говорив, перепрошую за повтори. Втім, мені хотілося розгадати таємницю Сфінкс – чому вона окам’яніла і дивиться на пороги – точніше, на Вовчу Глотку (якою закінчувалися пороги – повністю знищена дніпробудівцями)?
Так що, про всяк випадок, запам’ятайте мене веселим!
І ще – навмисно вживаю загальновідомі грецькі назви богів та героїв міфів, щоб не було плутанини.
Про таємницю Сфінкс, ймовірно, дізнався вчитель гімназії Мартенс.
Містика. Сталося непоясниме. На сьогодні ніякі архіви, ніхто не може сказати, Мартенс – це ім’я, прізвище чи по батькові, де він жив, з ким і саме в якій гімназії викладав. Ніби й не було людини. Відомо тільки, що вчитель гімназії Мартенс – і все. Ще у Дніпропетровському краєзнавчому музеї зберігається його записка Дмитру Яворницькому зі скаргою на дніпробудівців, яка закінчується словами: «у мене вже немає сліз».
Мартенс не плакав, він, судячи зі всього, буквально лягав поперек дороги, не давав проводити підривні роботи дніпробудівцям. Зокрема, Мартенс намагався врятувати Савутину скелю на Хортиці, а на лівому березі давнє місто часів Золотої Орди (там тепер пам’ятник Леніну), на Середньому Стовпі – місто часів енеоліту (5-3 тис. років до н.е.) – значиться в архівах і назване середньостогівською археологічною культурою, але помилково. Є Два Стоги, або Два Брати, або ще Стоги Геракла – поряд з яким Сфінкс. А Середній Стовп – це там, де так звана Козацька миска, а поряд – ліворуч так зване Крісло Катерини і праворуч – Похилий.
На Середньому Стовпі було ще й місто, знищене дніпробудівцями, яке за віком подібне до міста-фортеці часів ранньої бронзи (20-18 сторіччя до н.е.), уже в наші часи відкрите на острові Байда, до речі, одночасно з яким існувало Гаврилівське городище, що на правобережній Херсонщині, найдавніше місто (наголошую – місто) в Європі. У будь-якому випадку, Мартенс у записці Яворницькому говорить про знищення дніпробудівцями багатошарових археологічних культур і на островах Вовчої Глотки, і на лівому березі.
Як саме Мартенс перешкоджав дніпробудівцям, можна судити по наказу охороні Дніпробуду (є в архіві): «Мартенса не пускать, гнать в три шеи».
Буквально на другий день Мартенса не стало. Був і зник. Очевидно, енкеведисти поширили чутку, що він застрелився, бо невдовзі потому, 17 червня 1930 року на Дніпробуді побував совіцький поет Александр Безіменський, якій потім у поемі «Трагическая ночь» під враженням від загибелі Мартена напише:
«В єту ночь застрелился профессор
После взрьіва скальі Сагайдачного,
В протоколе: «Обьічное дело.
Пуля в серце…»
А тепер поглянемо на карту, яку я трохи розмалював.

Там де Дніпрогес-1 – була скеля Кохання.
(8 листопада 1927 року скелю Кохання підірвали дніпробудівці на честь 10-ї річниці Великої Жовтневої революції і початку будівництва).
Напроти скелі Кохання, на острові Хортиця – Чорна скеля із Зміїною печерою.
Поряд зі скелею Кохання – острови Три Стовпи – ліворуч Крісло (Кріслом Катерини його назвав Потьомкін), по середині – острів Миска (там їх, до речі, дві), і праворуч – острів Похилий.
Греблю та Дніпрогес-2 побудовані на островах, один з яких видно і зараз, якщо подивитися вниз з греблі – з води визирає маківка острову Чорного, або Федоришиного (власниця Ганна Федорівна Маркус).
Довгий від Дніпрогесу-2 – острів Дурний. Назвали його так тому, що каральні загони Петра Першого тут наздогнали козаків кошового Костя Гордієнка і «вибили з них дурь» (археологічні знахідки свідчать, що в давні часи сюди переселялися заразнохворі).
Навпроти – також визирає з води скеля Середня, за нею бачимо острів Дубовий (або Черепаха), північна частина якого – Сфінкс. Дубовим він названий не через те, що там росли дуби. До нього ходили на дубах – так називалися човни, на яких не виходили в море.
Неподалік Дубового і скелі Середньої – острови Два Стоги. Їх ще називають – Два Брати, або Два Близнюка, а ще Стоги Геракла. Якщо дивитися на ці острови Два Брати – складається враження, що один Брат тоне, а другий Брат протягає йому руку, намагається врятувати.
Про Двох Братів до нас дійшла дуже зворушлива легенда. Щоправда її добряче перекрутили, додумали і доповнили.
Два брати, близнюки закохалися в дівчину. Призналися їй в коханні і попросили сказати, кому вона віддасть перевагу. Дівчина пообіцяла вийти заміж за сильнішого – хто подолає Дніпро через Вовчу Глотку. І залишилася їх чекати на правому березі. Певно, близнюки були з лівого берега.
Один з братів подолав надзвичайно небезпечну відстань. Вийшов на берег, дівчина йому зраділа, кинулася в обійми і призналася, що саме його кохала, а не його брата, зі змаганням пожартувала, бо була впевнена, що він прийде першим…
Аж тут вони почули крики другого брата, він захлинався, тонув.
Близнюк кинувся рятувати брата.
Вони обидва загинули.
Дівчина перетворилася на скелею Кохання, а там, де загинули брати – виникли острови Два Брати.
А що сталося із Сфінкс? Вона ж весь цей час була поряд.
В одного з братів була закохана та дівчина, а він в неї – любили один одного взаємно, з ними все зрозуміло. Ось тільки, що змусило дівчину влаштувати це безглузде змагання?
Сфінкс любила другого близнюка, того, який став тонути. А він її ні.
І коли він намагався подолати відстань до свого омріяного і вигаданого кохання, Сфінкс, щоб зупинити, напустила на парубка водоверть… І також окам’яніла, щоб бути завжди поряд з коханим.
Адже Сфінкс – одночасно захисник і руйнівник…