Суха балка

Савур-Могила… Їх декілька. Визначати, яка головніша, певно не варто. Найвідоміша – біля Сніжного, що в Донецькій області. Там тепер монумент. Мова про Григорівську, що над Конкою – Калкою (тепер Кінські Води), де 31 травня 1223 року монголами було розбите русько-половецьке військо, а переможці бенкетували на кістках половецьких князів…

Саме з цією Савур-Могилою пов’язано чимало легенд. Одна з них про козацькі скарби. Тому за московської окупації її постійно рили-розривали. А прийшли совіти, встановили ЛЕП, Ще тутешні мешканці кажуть, що глибоко під землею є печери, а там печерні церкви…
Річка Конка була кордоном між Вольностями Війська Запорозького та Кримським Ханством.
Слово «савур» з тюркських мов – «круп коня». Використовувалося також для позначення згладжених горбів округлої форми. З префіксом «мак» воно набувало значення дії – «пускання диму», або «розмахування шаблею». Тобто назва могили говорить не тільки про її форму, а й про призначення – місце подачі сигналів димом чи шаблею (В.Фомінський, «Звідки ця назва?»). Отже, Савур-Могила була на кордоні, так би мовити, сигнальним пунктом.
За Могилою Безчесною татари, які гнали ясир, почувалися уже у безпеці. Після того, як перетнули Кічкаську переправу, тут вони зупинялися на ніч, щоб перепочити та гнати невільників далі, до Кафи (нині Феодосія), де був найбільший базар рабів.
Полонені втрачали будь-яку надію бути визволеними запорожцями, тому деякі з них вбивали самі себе. Тому й могила називається Безчесною, або Безщасною. До совітів вона була вкрита могилками і хрестами…
За 9 кілометрів від Запоріжжя, за 4 до Григорівки – траса перетинає Суху балку. Вона неподалік Савур-Могили і Безщасної. Балка красива. У бік Дніпра – лісочок і чагарники. Ліворуч траси – пагорби. А цікава вона тим, що дійсно – суха. Яка б не була злива, а тут або мряка, або трохи-потроху крапає.
Якось їхав з товаришем у відрядження. За Запоріжжям вшкварив дощ. Ми доїхали до Сухої і зупинилися. Там були й інші машини, перечікували зливу. У це важко повірити, але по обидва боки балки – вода стіною, а тут, вздовж балки – злегка вогкувато.
Хто часто їздить Кримською трасою, знає це місце.
За легендами якийсь чоловік зрадив козаків і перейшов до татар. Потім повернувся. І знову втік до татар. І так кілька разів. Дійшло до того, що зрадника переслідували з однієї й іншої сторони. Тож, змушений був ховатися в цій балці.
На дні балки була річечка, яка у спеку пересихала. Чоловік помираючи, жадав пити та ніхто не подав йому води. Його прокляті кістки сохнуть уже декілька століть, і не буде їм води довіку.
Місцеві жителі не раз намагалися знайти ті кістки, щоб поховати і зняти з балки прокляття. Навіть попа запрошували, молились, свяченою водою окропляли, кадили і все марно. Балка була й залишається сухою.