Кургани споруджували із землі, дерену, каміння та дерев, а на вершину встановлювали кам’яні скульптури. За часів енеоліту, на курганах стояли продовгуваті камені. Верхні горбики цих каменів ледь нагадують голови людей.
У кіммерійців – курганні скульптури мали людську фігуру, плоску і з круглою головою.
У скіфів – це вже статуї з конкретними рисами, ймовірно, портрети.
Цікава деталь. Скіфи бували і бачили грецькі статуї. Створювали дуже красиві золоті прикраси, приміром, та ж пектораль. Але їхні курганні статуї не були настільки реалістичні.
Це пояснюється дуже просто. Скіфи тисячоліттями незмінно дотримувалися давніх традицій. Відомі випадки, коли того, хто намагався внести у життя щось новітнє грецьке, страчували.
Скіфські курганні статуї в правій руці тримають ріг на рівні грудей, а в лівій руці на рівні поясу – сагайдак (меч).
Скіфські і до них – це статуї воїнів. Не треба плутати з кам’яними ідолами, які в той час для проведення релігійних дійств встановлювали на Сході, зокрема, в Алтаї та в інших краях.
У скіфів не було статуй богів (ідолів). Єдине – раз на рік, вшановуючи бога Арея – покровителя воїнів-захисників вітчизни, насипався курган, зверху на вівтарі встановлювався старий сагайдак, а після молитви все спалювалося.
На сьогоднішній день відомо небагато скіфських скульптур. Фактично, їх одиниці.
А ті кам’яні баби, яких тепер можна побачити в наших краях буквально біля кожного музею, належать половцям.
Далеко не всі половецькі скульптури охороняли кургани. Більшість їх, часто групами, ставили в степу обличчям на Схід. І всі вони, як писав Борис Мозолевський, на тоненьких ніжках. Половецькі кам’яні баби обов’язково в руках тримають чашу, на боку – торбу.
У торбинці половці носили полин, а в чашу впродовж дня плювали, вечорі те спалювали – у них гріх було плювати на землю.
Слово «баба» означає «предок, батько».
Надгробні скульптури виготовлялися на замовлення воєвод, князів – за певну плату. Тож, далеко не кожен половець міг собі дозволити таку розкіш. Інакше весь степ був у бабах.
Хоча їх й так було багатенько. Першими почали руйнувати половецьких кам’яних баб монголо-татарські загарбники. Рубали шаблями. А ось масово нищити їх почали у післякозацькі часи. У XIX столітті кам’яних баб часто використовували на фундамент будинків і на стулки воріт.
На початку XX – виколупували очі шаблями і рубали ті ж махновці.
А вже за совітів – кам’яних баб: і скіфських, і половецьких – пустили на будматеріали. Коли не вистачало цементу, будівлі клали на вапні. Кожному дворові була рознарядка – здати стільки-то вапна. І кам’яних баб пропустили через дробарки. Таким чином, було знищено тисячі унікальних скульптур.
Хто познущався над цією бабою, не відомо. Ймовірно, з неї зробили корито у XIX столітті, коли на наші землі вдерлися московські вояки і стали проповідувати «правильну» віру. Можливо й раніше, коли монголо-татарська навала навертала на іслам. Хтозна. Але корінні жителі наших степів завжди шанобливо ставилися до кам’яних баб. Складали легенди. Наприклад, записана Яковом Новицьким, про велетнів, які вдавали, що вони вищі за Сонце, і стали на нього плювати, через що й окаменіли.
Ще хлопчиком, коли був у степу з дідусем, бачив, як він змащував кам’яній бабі губи салом, щоб захистила врожай від непогоди. А ще бачив, як жінки проходили повз кам’яну бабу і хрестилися. Не думаю, що вони тримали у себе в хазяйстві бабу-корито…
Половчанка.
Скіфський стан на Зоровій Могилі, що на Хортиці…
Немає коментарів:
Дописати коментар