Мама здибала в Інтернеті чернігівських бабусь «Лісапет» й гукає мене:
– Ой, дивись, це ж твої родичі. Жіночки їй-богу з-під Ніжина. Тільки там так співають.
Згадали бабу Сашу – мамину свекруху, мого батька матір, мою бабусю.
Олександра Гаврилівна Олійник. Жінка кремезна, висока, вродлива. Бойова й роботяща.
Мама каже, що баба Саша часто їздила під Ніжин до Лосинівки, до сестри Олени…
А до Запорожжя потрапила не по своїй волі. Історія така. Мого діда Петра Трохимовича Олійника з дружиною Олександрою Гаврилівною (бабою Сашою) та трьома дітьми: Віктором (1925 р.н.), Вірою (1927 р.н.) і Миколою (1934 р.н.), та разом з їхніми сусідами – всією вулицею совіти посадили на брички і пересилили на Запорожжя, де після голодомору 19932-33, як казала баба Саша, де-не-де від сіл лишилися лише димарі, і ніде жодної живої душі.
Переселили силоміць. Скільки родин, я не знаю. Вулицею, кого вхопили, кинули на брички та повезли. Люди їхали й не знали, куди…
А мій батько Петро – четвертий в родині Петра й Олександри Олійників, народився уже тут, на Запорожжі, у 1935 році.
Також тут, на Запорожжі народилися: у 1938 – Іван, а у 1940 – Шура.
Детально написав, бо може й справді серед тих жіночок в автобусі є й мої родичі.
Послухала мама й «Лісапет» у виконанні «Бабиного літа», й каже:
– Не хочу образити Наталю Фаліон, але все ж таки чернігівські бабусі краще співають. Хоча ця пані Фаліон дуже схожа на бабу Сашу.
Привіт Наталі Фаліон!
Немає коментарів:
Дописати коментар