Аскольд

Дев’яте століття в історії Русі було переломним етапом. На цей час завершується складний і тривалий процес формування феодалізму в східних слов’ян та Давньоруської держави, чиєю столицею був Київ. Русь могутньою ходою виходить на кін світової історії, утверджуючи себе в ролі поважного чинника тогочасної міжнародної політики. Піднесення, що відбулося на всіх сторонах суспільного життя, пов’язане з ім’ям Аскольда.

Нащадок Кия, прямий і законний спадкоємець київського престолу, Аскольд був останнім представником першої династії давньоруських зверхників. Змінивши при владі свого брата Діра, він здійснював сміливу й далекоглядну програму заходів, спрямованих на зміцнення Київської держави та усталення її авторитету в очах середньовічної ойкумени. Заради піднесення свого політичного реноме, київський володар перейняв на себе титул кагана, що дорівнював імператорському. Тим актом Русь стала формально врівень з Візантією та Хазарією – найсильнішими тогочасними державами.
За врядування Аскольда – Русь міцно утвердилась на узбережжі Понту, який у тогочасних джерелах не випадково дістав назву «Руського моря». Головний напрямок політичних заінтересувань київського кагана був спрямований на південь та південний схід, де лежали найрозвинутіші на той час країни.
У 852-853 роках руське військо на прохання сан арійців (населення Кахетії, тобто східної Грузії) бере участь у відсічі арабського наступу в Закавказзі. У 864 (або 865) році київські дружини досягають міста Абесгун в Ісфагані – іранській провінції на південному березі Каспійського моря.
Руських купців добре знають у самому Багдаді – уславленій столиці арабського Халіфату, що тоді переживав най блискучішу пору своєї історії.
Та найбільшою акцією Аскольда були знамениті походи проти Візантії та укладені ним мирні угоди з греками. Всього відбулося чотири таких виправи з дуже різними наслідками.
860 року київське військо та флот несподіваною атакою обложили імперську столицю із суходолу та моря і примусили візантійську адміністрацію укласти мирний договір, що мав характер капітуляції. Через три літа відбувся напад Русі на Принцеві острови в Мармуровому морі, наслідком чого була нова угода, дуже вигідна для Русі.
866 року відбувся третій грандіозний похід Русі на Царгород, який, однак, скінчився катастрофою. Несподівана буря розкидала київський флот, і руському зверхникові довелося ні з чим повернутися додому. «І був у Києві плач великий», – констатував із сумом тогочасний літописець.
Аж нарешті 874 року Аскольдові випало здобути переконливу сатисфакцію. Величезне київське військо водою та суходолом рушило до Константинополя. Греки цього разу не сподіваючись на воєнну фортуну, вирішили не доводити справу до збройного зіткнення і поспішили укласти з руським каганом договір, що максимально забезпечував інтереси київської сторони.
Величезну увагу Аскольд приділяв ідеологічному та культурному поступу своєї країни. Одним з найвидатніших і найдалекосяжніших наслідків переможної виправи 860 року було перше хрещення Русі та заснування Київської єпархії в ранзі митрополії.
На принципово новий щабель підноситься давньоруська культура. У Києві започатковано муровану архітектуру – для цього з Греції запрошують досвідчених майстрів.
Русь починає перекладати своєю мовою церковні книги, насамперед біблійні. А, ймовірно, й не тільки церковні.
Взимку 860-861 років славетний просвітник Кирило Філософ під час своєї хазарської місії мав нагоду бачити в Херсонесі «Євангеліє і Псалтир, руськими письменами писані». Це було за рік до винайдення ним особливої слов’янської абетки – глаголиці.
Створюються оригінальні твори давньоруської літератури, започатковується літописання. Перший історичний компендій Русі – «Літопис Аскольда» – мав на меті визначити місце Київської держави – як невід’ємної частини християнської ойкумени, а історію нашої країни – як безпосередній елемент світової історії. Київські книжники запровадили особливу Руську еру – літочислення, за яким відлік років вели од 860 літа – прилучення Русі до «християнської благодаті». То була велика пам’ятка давньоруської філософської та суспільної думки, що засвідчила дивовижно високий, можна сказати, безпрецедентний рівень національної свідомості.
Аскольд трагічно загинув 882 року внаслідок перевороту і захоплення Києва військом ладозького князя Ігоря Рюриковича, іменем якого урядував авантюрник Олег. Усі починання київського кагана зійшли нанівець. Почалася тривала й драматична смута антихристиянської, язичницької реакції – Русь було відкинуто назад на цілий історичний етап.
За публікацією Михайла Брайчевського «Аскольд» – журнал «Пам’ятки України» №1, 1990 рік.

На фото: «Аскольд», малюнок Михайла Брайчевського