Поряд із запорозькою пірамідою розташований вівтар Тільця. Тільцем його називають сучасні краєзнавці.
– Чому саме Тільця? Звідки це відомо? – запитав я у Юри Вілінова, запорізького краєзнавця і дослідника запорозької піраміди.
– Вівтар вибитий в граніті у формі рогів Тільця, – пояснив він. – Характерний для епохи Тільця, а це доба енеоліту. Сонце в той час знаходилося у сузір’ї Тільця.
Енеоліт – перехід від мідної до бронзової доби. Від четвертого (восьме-п’яте) до другого тисячоліття до нашої ери. Розквіт патріархату. На території України за часів енеоліту жили племена — носії трипільської, ямної культури та інші. Піраміда служила обсерваторією.
Краєзнавці навіть перевірили її дію в день літнього сонцестояння – коли Сонце, що сходило з-за уявної скелі Кохання, «загоняло» спостерігача, який знаходився на стежці піраміди, в куток. Тобто спостерігач на вибитій на піраміді стежці кілька днів поспіль зустрічав Сонце, за кожним разом, коли Сонце визирало з-за скелі, на кілька кроків відходив ліворуч, поки не опинявся у кутку – це й був день літнього сонцестояння, 22 червня. Уявна скеля Кохання – тому що її знищили урочистим вибухом на честь початку будівництва Дніпрогесу імені Леніна 8 листопада 1927 року, тож краєзнавці під час експерименту на піраміді скелю могли тільки собі уявити, визначити за теоретичними розрахунками. Ймовірно, зважаючи на розташування піраміди та вівтаря, в день літнього сонцестояння віншували й Тільця. Певно, це був якийсь важливий релігійний обряд сонцепоклонників.
Мені цікаво, як насправді називалося те божество? Явно ж, що не Тілець.
Але спочатку про яйце-райце. Як на мене, підкреслюю, це особисто моя думка, яйце-райце – це яєчко з півником, яке підкладають під квочку. Визначити, яке яєчко з курочкою, а яке з півником, може будь-яка господиня. Яєчко з птахом (півником) пищить. Ще дивляться на світло, кажуть, птаха відразу видно.
Перш за все, треба сказати, що у давні часи півень був жертовним птахом. Символ Сонця – всього світлого і доброго. Вважалося, що, коли в оселі є півень-царик, то він відганяє злих духів, всілякі нещастя та біди. За допомогою півня дівчата ворожили. А чумаки обов’язково брали з собою у мандри півня, який служив їм оберегом від всього лихого. За деяким народними повір’ями, півень відкриває скарби. А ще півень – птах, який Сонце зустрічає, кукурікає.
Елліни (греки) називали наших пращурів галами, або галатами/курами/півнями за (увага!) чуби – «оселедці». Виходить, воїни своєю зачіскою хотіли бути подібними до півня – птаха Сонця.
Божий птах, або божий півень – це дослівне значення імені, відомого нам з Біблії, Яфета, молодшого сина Ноя. По-нашому, той самий півень-царик. Знову ж таки, елліни (греки) називали Яфета – Іапет, тобто «пет»-«батько» Іа, син бога і землі. В античній міфології Іапет – син Урана і Геї, тобто Ноя і його дружини Геї.
Римляни називали Яфета – «папа Іу», тобто «батько Йов». Іу-Петер – Юпітер.
Біл Купер наводить свідчення Флоренса Вустверського від 1118 року, що Сет сакською мовою Скіф – «Seth Saxonice Sceaf», а також цитує виписки з давніх манускриптів саксів про Яфета – «Se Sceaf waes Noes sunu and he waes innan theare earce geboren», тобто «Цей Скіф був сином Ноя, і він народився в ковчезі».
Сетом називали Яфета й єгиптяни.
Але в Бібліє (Буття 9:18-10:2), сини Ноя: Сим, Хам, Яфет, сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Яван, Тувал, Мешех і Тирас. Звертає на себе увагу ім’я Тирас, воно нам відомо й сьогодні – Тарас. Або Атирас – означає «божий тур».
Слово «тур» – варіант більш давнього «тувар» і відповідно має чимало варіантів: тур, тувар, тубар, тубал, свар, сябр, самар, сапар, супер, кабул… За давньоукраїнською міфологією, Тур – бог сили, лицарської честі, заступник воїнів і чередників. У деяких українських племен – бог Сонця. Зображувався багаторогим биком з золотою шерстю, туром-оленем, золотим барилом з рогами і т. п. Культ Тура встановився з розвитком скотарства. А ще – бог бика-громовика. У веснянках Тур – молоденький молодець і ототожнюється з Перуном: «Ой, Тур-Дид-Ладо!» Тур – бик первісний (Bos primigenius) – вид вимерлих диких представників роду бик (Bos), безпосередній пращур свійського бика…
Скіфи шанували Тираса, якого греки називали Гераклом. Діва Єхидна від Геракла народила трьох синів, молодший Скіф, який виконав заповіт батька: натягнув лук і застібнув пасок, тож став володарем землі, яку назвали Скіфією.
Ще один словоряд: тур – тавр – Таврія, тобто країна Тура/Тираса/Скіфа.
Отже, повернемося до запорозької піраміди та вівтаря Тільця, про які йшла мова на початку. Напевно, це було головне святилище (або одне зі святилищ) Тура/Тираса/Скіфа – а по біблійному, сина Яфета, онука Ноя. Головне – бо поряд, на Хортиці, в урочищі Чорної скелі, є Зміїна печера, де, за переказами, мешкала змієнога Діва Єхидна. А у музеї – чорний камінь із зображенням праматері, який був культовим у давні часи.
І нам навіть відомий образ Тираса – воїн-сонцепоклонник з чубом, зачіску якого успадкували, зокрема, князь Святослав, а потім і запорозькі козаки.
У даній публікації використав інформацію з книги Богдана Лисиці «Боги. Походження українського народу», а також довідкову літературу.
На фото: вівтар Тираса-Тура.
Немає коментарів:
Дописати коментар