Місто Запоріжжя… По лівобережжю від Крарійського (Кічкаського) перевозу тягнувся Чумацький шлях – нині це фактично весь проспект Леніна аж до повороту на Сімферопольське шосе і далі на Крим. Вздовж – чагарники і густий дубовий ліс, скіфські кургани, святилища бронзової доби. Понад Дніпром – козацькі зимівники, хутори…
Буквально все це було знищено взимку 1770 року, коли тут Москва розпочала споруджувати Дніпровську лінію фортець (ланцюг з семи фортець вздовж степових річок, які на той час були кордоном з Кримським ханством – від Дніпра до Берди). Одну з них, Алєксандровську, – вирішили будувати на березі річки Мокрої. Дещо навіть звояли, але завадила повінь, і згодом будову перенесли трохи далі – нині це між вулицями Грязнова і Запорізькою. Безпосередньо на місці фортеці, залишки якої свого часу мали намір перетворити на музей, тепер комуністи там споруджують подібну донецькій «Аврору», тим самим, назавжди знищили – свою! – історичну пам’ятку. Алєксандровська – правофлангова фортеця, названа за ім’ям командуючого 1-ї армії Алєксандра Голіцина (на Дніпровській лінії була ще одна Алєксандровська фортеця, названа на честь Алєксандра Орлова, нині це поблизу села Білоцерківка біля Берди). Алєксандровська (та, що Голіцинська) мала форму п’ятнадцятикутної зірки і займала 115 гектарів землі, діяла до 1800 року…
Прибульці з Московії свої фортеці будували винятково власними силами, усіляко ігноруючи місцеве населення. У 1770 році прибули перші переселенці з Московії – «лапотники», щоб, як передбачалося, за короткий строк спорудити головну фортецю поблизу плавнів – Великого Лугу, який, треба розуміти, для Московії представляв більшу загрозу, аніж Кримське ханство. Розташувалися між річками Мокрою і Сухою. Захопили козацькі зимівники (запорожці тоді були у поході). А зима була лютою. Снігу випало стільки, що було видно лише верхівки дубів (з розповіді 96-річного Василя Івановича Нагірного, записав Яків Новицький у 1884 році). Тож, переселенці вирубали майже всі дуби між річками Мокрою і Сухою на будматеріал та опалення. Коли навесні козаки прийшли з походу, жахнулися, бо скрізь стирчали одні пеньки… До речі, через півстоліття, в 1829 році, козаки, які повернулися з-за Дунаю, на пам’ять про ті козацькі дубові ліси висадили молоденькі деревця на лівому березі, навпроти Хортиці – тепер це міський парк Дубовий гай, і дуби там ростуть рядочками…
«Лапотникам» обіцяли, що тут, біля Дніпрових плавнів, буде збудоване місто таке ж саме, як Москва. Певно, наші місцеві люди чули їхні розмови і стали їх називати московками, а звідси й річки Мокра й Суха, де перші прибульці розташувалися, також перехрестили в Московки. Та й територію, яку захопили «лапотники», також називали Московкою. Навіть одяг «лапотників» місцеві жителі називали московками…
Крім того, в Московії перед виїздом переселенців переконували, що тут, за Дніпровими порогами, нема жодної живої душі – дике поле. Тому, коли вони сюди прибували, селищам давали свої назви. Тож, козацькі й татарські поселення були перейменовані в Розумовки, Генералки, Адміралки, Григоровки, Васильовки тощо. Не тільки на московських картах, а й з пам’яті людей були стерті назви таких селищ, як, наприклад, Актар-Мечеть, Аталика-Кевіі, Кринка, Татар-Ескі-Метересі, Каплан-Каласі, що розташовувалися між річками Конкою і Рогачик…
Навесні 1771 року «лапотників», які захопили козацькі зимівники між річками Сухою і Мокрою, розігнала чума. Більшість з них переселилися до Оріхова, деякі подалися назад, до Московії. До речі, чума лютувала в 1771, 1772 та 1774 роках, а 1775 ще й сибірська виразка…
Тож Москва приганяла сюди все нові і нові партії «лапотників», каторжних та самотніх солдат. Потім ще і ще. Серед яких були і голанці-меноніти.
В січні 1771 року кошовий Петро Калнишевський та ще 16 козаків були нагороджені золотими медалями. На відміну від інших, Калнишевському дали медаль всипану діамантами і з портретом Єкатєріни Другої, а також тридцять червонців та Андріївську стрічку для «ношенія на шеї»…
Далі ще гірше – козаки 23 грудня 1771 року написали Єкатерінє Другій чолобитну, де висловили своє обурення, мовляв, Москва обіцяла ще в 1768 році не чіпати запорожців, а натомість зимівники окупували, дубовий ліс повністю вирубали, місцеве населення за людей не мають тощо. І наївно чекали відповіді. А цариця не відповідала… Аж у червні 1775 року видала наказ про скасування Запорозької Січі…
Немає коментарів:
Дописати коментар