Рождество Твоє, Христе, Боже наш

Голодомор 1946-47 року… Після війни совіцька влада сплановано випробовувала голодом українських дітей, жінок, стариків. Чоловіків, сотні тисяч, Москва винищила раніше, восени 1943 року під час форсування Дніпра. Це було так зване «искупление кровью» лише за те, що українці перебували на окупованій території. Вердикт Жукова: «…все хохльі – предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше потом, после войньі, придется ссьілать в Сибирь!»

– У дідуся Давида, – розповідає мама, – був дуже красивий голос. Він у церковному хорі співав… На Святвечір, всі зібралися у нас. Було холодно, топили соняшником, грілись. Вже під ранок раптом відчиняються двері і прямо з порога чуємо – співає наш дідусь. І настільки урочисто й радісно, що й не передати словами. Спочатку не повірили, що це він. Адже ніхто й не сподівався побачити його живим…
У мами ще дві сестри: середня Валя і молодша Олена.
Тітка Олена померла давно, прожила 42 роки… А в 1946-у їй було чотири. Мама каже, відразу й не помітили, що вона пухне. Ніжки, ручки налилися, ніби водою, навіть шкіра почала лускатися і текти рідина… Стали рятувати – менше їли інші…
Мамин дідусь, мій прадід, Давид був на току і вкрав… насипав у торбинку три-чотири жмені зерна. Тут же його заарештували і засудили на три роки. Посадили в тюрму у Запоріжжі.
Тим часом у хаті маминих батьків квартирував адвокат. Мама не пам’ятає, як його звали, хто і звідки він. Певно, був у відрядженні. Коли від’їжджав, змусив написати листа Калініну і забрав з собою. На прощання пообіцяв: «Буде ваш дід дома. Ще побачите. Не горюйте!»
Хтозна, дійшов той лист до адресата чи на місцевому рівні вирішувався…
Потім дідусь розповідав, що на Святвечір зайшов у камеру конвоїр і наказує: «Барский, с вещами на вьіход!» Дідусь перелякався, думав все – відправляють до Сибіру. Попрощався з співкамерниками…
Завели його до начальника тюрми, а той: «Барский, свободен. Сейчас ночь, на улице мороз, можешь переночевать в коморке до утра…» Але, щоб не передумали, дідусь подякував і рвонув додому. Біг, не зупинявся. Всю ніч. Сорок кілометрів. Під ранок добіг і прямо з порога:

Рождество Твоє,
Христе, Боже наш!
Возсія мирові
Світ разума:
В нім бо звізда служащії,
Звіздою учахуся.
Тебі кланятися
Сонцю правди,
І Тебе видіти
З висоти Востока.
Господи,
Слава, слава,
Слава Тебі!