Не хотілося її побачити безлисту й зі згорбленими деревами… Втім, після церкви поїхав. Думав, пройдусь до Чорної скелі й назад. Після морозів і дощів – ковзанка. Це ж не те, що влітку, коли одне бажання – заблукати й не знайти дороги назад.
Як я помилявся!
Гуляв серед валунів. Це каміння, яке принесли сюди талі води з півночі в кінці льодовикового періоду. До речі, знаменитий Чорний камінь з петрогліфами також тут колись лежав, поки його не перенесли в садочок музею. А вцілів він дивом. У Якова Новицького є спогади про нього – «весь пописаний і заріс мохом… непримітний лежить на березі». Мабуть Небеса не допустили, щоб совіцькі індустріалізатори фуганули його на будматеріали. Вони ці валуни вкладали в тіло греблі і дробили на щебінь, а Чорний камінь оминули. Змила з нього мох вода, коли совіти у 1941 році підірвали греблю…
Тут же, де лежав Чорний камінь, є капище відьми… Ну, це не тільки я один так думаю, що та печера належала відьмі або відьмаку. Там дуже гнітюча аура – ніби всмоктує, і якщо біля неї затриматися на довго, потім болить голова і хитає, як п’яного…
Скільки ходив, весь час зазирав попід каміння, сподівався побачити змія… Сьогодні вночі мені приснилася Хортиця зі зміями і ящірками… Хортиця мене ніби кликала до себе. Ось, я й виконав її прохання.
Немає коментарів:
Дописати коментар