Папороті цвіт

У нього та в неї була купальська ніч.
Був і вогонь, і віночки…
Ніжні погляди і зітхання.
Вона як справжня паняночка для початку трохи повпералася, ну не так, щоб дуже, але й щоб не втік. Розкочегарювала. Парубки – вони ж всі мамині синочки. Телята. Не рішучі. Телепні. Треба конкретно натякати, інакше ото б всю ніч й проблимав, й не доторкнувся б. Вона спочатку, ніби ненароком заділа його цицькою… Він же тільки-но відірвався від материнської, тож у цинах знається, проте не зовсім те, що наразі треба. Потім взяла його руку і обережно, щоб не перелякати, показала, де погладити… І тут його ніби підмінили, враз затрясся, руки тремтять, колінки подригуються, очі, як у бика почервоніли, весь вкрився потом… Накинувся і давай її нервово мацати і слюнявити, тобто цілувати.
– Та не спіши, дурники, до ранку ще маємо час.
Заспокоїла, приголубила. Він тут же голову сунув між цицьок. А вона, як би могла, то й приклала б до циці.
Показала, як треба цілуватися. Кмітливий, відразу ж збагнув і…
І знайшли вони цієї ночі свій папороті цвіт.
Прокинулися від пестощів перших сонячних промінчиків. Цілувалися, ще і ще кохалися. Щасливо втомлені вмивалися ранковою росою. Гуляли серед духмяних трав…

Стрибок

На Івана на Купала. Стрибати через вогонь та шукати чар-зілля… А, якщо спробувати віртуально? Раптом стрибну в… Ні, з гречкою тепер проблеми – китайська.
Коротше, погрався трохи в авто-таймер. Дві фотки – суха бадилина, а з-за неї мене не видно.
А ось на цій – бадилина праворуч, а в центрі те, що не зелене, я.

До речі, на роботі (уточняю, в Києві), якщо питають: «Де Петро?», колеги завжди відповідають: «Де? Де? На Хортиці!»

Бубоніння

Птахи раптом втихли… Всі і одночасно. Я зрозумів, що щось не так.
Перша думка була – якісь підлітки увімкнув музику у мобілці. Ось і сполохали птахів. Втім, нічого такого не було чути. Тиша.
Я відчував, що по стежці хтось йде, можливо, навіть гурт, і ще далека від мене. Ось тільки – хто? І що треба робити, щоб розігнати пташине царство на великій відстані? Зазвичай, вервички туристів не роблять такого переполоху. Гомонять, діло молоде, зрозуміло. Та так, щоб птахи вмовкали… Навпаки, вони їм підщебечують. А тут – ніби якась нечиста сила приборкала острів.
Те, що почув, приголомшило.

Вуж-рибалка

Кілька днів поспіль «полював» на бабок. Дуже хотілося сфоткати нальоту. Нічого не виходило. То розмиті крила, то зливається з протилежним берегом.
Сьогодні трохи змінив тактику. Фоткав на фоні неба.
Але також не зовсім те, що хотілося.

Іспит

Мав іспит зі знання кам’яних баб. Здавав самому Шовкуну!

Сто тисяч загинуло під час знищення Дніпрогесу за секретним наказом Сталіна

Днями говорив з Юрою Віліновим, запорізьким краєзнавцем, якого тут постійно цитую, і признався, що за кожним разом, коли буваю на греблі Дніпрогесу, мрію про одне – якби на мить її прибрати і побачити пороги. Ну, якщо не всі, то хоч Ненаситця – Діда.

Зона Супперта

Трохи погуглив, почитав, що пишуть вчені і не дуже. Здебільшого – Химині кури, бабине просо. Виявляється, там “тарілки”, як мухи літають. І коли копали, і по тому в небі безперестанно кружляють НЛО. Про це уфологи ніби-то самому тоді ще президентові Кучмі повідомляли. А згодом, в 2004 році, за словами директора тамтешнього радгоспу Ігоря Богданова, якого цитує місцева газета, “прем’єр-міністр В.Ф.Янукович цікавився і пообіцяв посприяти…”.
Це ж чим він цікавився? “Тарілками”? Чи підземною цивілізацією зайд-інопланетян?

Списана стихія

Молодим, треба розуміти, не зовсім досвідченим Володимира Грінченка називає Михайло Міллер у своїй “Могилі князя Святослава”, написаної в 1951 році в Торонто. На його молодість Міллер списує те, що Грінченко знайшов Кічкаський скарб (або, як його ще називають, Вознесенівський) та “не зрозумів”, що то скарб, “через що, можливо, й не дослідив до кінця”. Дивно, адже Дмитро Яврницький був зовсім іншої думки.

Маки

Сьогодні на Хортиці вранці яри були просто всипані маками. Дуже красиво.

Подорож у минуле

У Запорізькому обласному краєзнавчому музеї (і мені не соромно!) не був з…

Інфузорія-туфелька

Знаменний символ сьогоднішнього свята:
крашанка,
писанка,
яйце-райце –
символ втраченого Раю,
символ сконденсованого простору та сконденсованого багатства, уявлення про яке дійшло до нас з часів раннього палеоліту…

Петронебезпечно

Водив на Хортицю дівчину… Відразу скажу, дівчина жива.

Коштовність

Мама з порогу:
– На! – й протягує мені коробочку.
Руки червоні, коробочка примерзла до руки…
– Та, ти хоч через поріг переступи. Заходь. Роздягайся.
– Ні, дивись спочатку. Догодила чи ні?
Відразу збагнув, що тут щось не так.