Мама з порогу:
– На! – й протягує мені коробочку.
Руки червоні, коробочка примерзла до руки…
– Та, ти хоч через поріг переступи. Заходь. Роздягайся.
– Ні, дивись спочатку. Догодила чи ні?
Відразу збагнув, що тут щось не так.
Слухняно взяв холодну від морозу коробочку. Розгортаю упаковку, намагаюся розкрити.
Мама, уважно спостерігає за цим моїм дійством, пояснює:
– Я ж ніколи тобі на день народження нічого не дарила. Це мій тобі подарунок… На день народження.
Справді, так воно завжди й було. Мама коштовних подарунків мені на день народження не купувала. Пекла пиріг, накривала стіл, пригощала друзів, які до мене приходили. А ось подарунки…
Власне, я сам просив не тратися. А ще раніше… Жили ми скрутно. Зазвичай обмежувалися букетом квітів, тортом та цукерками. Коштовностей не було. Хотілося, але статки не дозволяли. Я це усвідомив з пуп’янка – ще з студентського гуртожитка медінституту. А потім за направленням нам дали кімнатку в морзі, десь близько року ми там кантувались з небіжчиками через стіночку. А потім… Гроші витрачали на книги і подорожі. Ніяких особливих подарунків на дні народження не робили – так само, як навіть не мріяли про стінку, кришталь і килими.
І ось… Мій день народження давно минув, я вже й забув про нього. А тут подарунук.
Класно. Давно хотів купити. Турка з ісінської глини.
У мене турки старі, срібні – капчені-перекапчені.
Глиняну відразу ж випробували.
“Спочатку давали бабусі, якщо бабуся не помирала, їли всі…”
Перша філіжанка мамі.
Чудова турка – тримає тепло, кава ароматна. Щоправда, із срібної турки той же самий ефект. Але глиняна – мамин подарунок. Тож, безумовно, кава з глиняної турки набагато смачніша.
Немає коментарів:
Дописати коментар