Запоріжжя. Школа імені Тараса Шевченка

Школа носить ім’я Тараса Шевченка з часів Російсько-української війни 1918-1920 років. До цього у місті Олександрівську (нині Запоріжжя) не було ні українських шкіл, ні газет – нічого українського. Московія нищила будь-які прояви національної свідомості в мізках козацьких нащадків, переконуючи їх, що вони малороси, а їхні діди-прадіди – пияки, ґвалтівники, грабіжники тощо. Тож, щоб спокутувати цей «гріх», вони мусять говорити і думати винятково по-московському…

Першою ластівкою був урядовий часопис УНР «Катеринославські губерніальні відомості», а першого травня 1918 року побачила світ перша україномовна міська газета «Січ», яка видавалася за сприяння січових стрільців полковника Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурґа). (Інформація зі сторінки Ганни Черкаської на Facebook.)
Тоді ж, у 1918 році, відкрилась, зокрема, й школа №1 імені Тараса Шевченка.
– На педраді назвали ім’ям великого Кобзаря, – каже Григорій Денисович Рябенко.
Григорій Денисович – має 84 роки, з яких тридцять п’ять вчителював.
Нинішня школа розташована в будинку, збудованому у сімдесятих роках минулого століття, а стару знесли, там тепер житломасив.
– Стара школа була там, де тепер спортивний майданчик, по вулиці Українській, на подвір’ї будинку №8, навпроти «Сільпо», – пояснює Григорій Денисович.
– А чому, – запитую, – школа імені саме Тараса Шевченка?
– Тому що тут побував Тарас Григорович, – відказує Григорій Денисович. – Коли повернувся з Хортиці на човні, зайшов у хату, крайню від Дніпра. Він тоді щось з два тижні жив у Булатів на Вознисенці. В один з днів, після Хортиці, завітав й на сусідню з Вознесенкою Слободку. Хазяїн хати навіть на сволоку написав «Тут був Шевченко». Школу збудували неподалік, тож, вчителі й вирішили назвати її іменем Тараса Шевченка.

Григорій Денисович Рябенко.

Григорій Денисович Рябенко з донькою Тетяною Григорівною Казаченко, вчителькою історії школи №1 імені Тараса Шевченка.

Погруддя Великого Кобзаря в фойє школи, де розташована тематична виставка (наступні дві світлини).

Місце, де раніше була стара школа №1 імені Тараса Шевченка.

Малюнок Григорія Денисовича Рябенка старої школи…
До речі, ще один дуже цікавий факт.
За переказами, Тарас Шевченко не тільки із сином Прокопа Булата Романом ходив на Хортицю, а й зустрічався та спілкувався з містянами, читав «Катерину». У книзі «Над синню буйного Славути…» запорізький краєзнавець М.Шевельов пише, що запорізький художник Микола Журович подарував обласному краєзнавчому музею «Кобзаря» 1840 року, який він купив на базарі. «Кобзар» з дарчим написом на титульній сторінці: «Вчительці Катерині». Як з’ясувалося, ця вчителька служила у школі для дітей колишньої Олександрівської фортеці. Журович знайшов навіть її бабусю, від якої дізнався також, що книжка була подарована заїжджим чоловіком, який «малював могили і церкви», з вдячністю за те, що Катерина показала йому місто та околиці.
Цей «Кобзар» вважається втраченим, нині в краєзнавчому музеї його нема. Наразі є інших два, також 1840 року видання, ймовірно подарованих Тарасом Шевченком містянам. Звісно, «вчителька Катерина» немає ніякого відношення до першої школи, названої іменем Тараса Шевченка у 1918 році, а збудованої у 1873 році – як гарнізонна школа в Олександрівській фортеці. Але це свідчить, що тутешні мешканці пам’ятали про перебування Тараса Шевченка на Запорожжі і шанували Великого Кобзаря у всі часи.