Півники, сон-трава... і перші цьогорічні ящірки

За планом, були півники. Якби ще день… Тобто завтра-післязавтра було б пізно. Вони вже відцвітають.
Цього року не так їх рясно вродило. І втім – це надзвичайно красиве явище на Хортиці…
До речі, у півників різний запах, залежно від кольору. Голубі мають витончений ніжний аромат. Терпкий у фіолетових. У жовтих півників – солодкуватий.
Отже, півники я не проґавив.
А ще, навіть не сподівався, розцвіла сон-трава.
Полин, килимом молоденький чебрець… І яке було задоволення дійти до Висячого болота і впасти у трави…

Запорозькі сувеніри

З кожної мандрівки зазвичай ми стараємося привезти якісь сувеніри, хай навіть дріб’язкові, аби тільки нагадували про подорож. Прикро, що частенько нам торговці підсовують «китайське», а хотілося ж щось таке, що безпосередньо пов’язане з тією місцевістю, де побували. Ось тому, коли мене гості міста запитують, де купити сувеніри на згадку про Запоріжжя, раджу Вернісаж, що на площі Маяковського. І не тільки тому, що Наталя Бабенко та її родина – мої друзі.

Кінний театр... Прем'єра

Хлопці хвилювалися – вогко і коні ще не об’їжджені на цьому майданчику, що навпроти музею «Запорозька Січ». Тож, можна сказати, це була прем’єра. Виступ відбувся в рамках прес-туру учасників виставки: «Відпочинок. Туризм. Курорт» у Експоцентрі «Казак-Палац», що у Запоріжжі - коли мене загубили на Хортиці..

Мене загубили на Хортиці

Не пам’ятаю, коли останній раз був на екскурсії. Не люблю екскурсоводів. Втім, сьогодні довелося.
Вела екскурсію Валентина Степанівна Вініченко. Досвідчений фахівець з 35-річним стажем. А цього разу вона вперше розповідала про Запоріжжя місцевим екскурсоводам, музейним працівникам – кого історією про Запорозький край не здивуєш.

Котики вербові, барвінок, безчестя... і сухоярівські дикі півники

Старі будинки... і замахи на царів

Будинок Бодовського, що на розі вулиць Соборної і Ливарної (нині проспекту Леніна і вулиці Червоногвардійської).

Кулики весну зустрічають

Первоцвіти... з кабаном і богами

Не зміг відмовитися від задоволення ще раз побачити первоцвіти. Тим більше, що сьогодні сонячний день. Такого Сонця за весь березень ще не було. Ну й мусив виконати обіцянку.

День весняного рівнодення

Сьогодні на Хортиці дуже сильний вітер. Майже весь час хмарно. Сонце визирало, але не надовго. Навіть дощиком поливало. Але, коли я їх побачив!
Не знаю, скільки часу пробув в тому яру. Довго. Це така радість бачити перші весняні квіти!

Розрита могила

«Начетверо розкопана, розрита могила…»
Хортиця. Там, праворуч – могила скіфа, трохи далі – місце, де ріс священний запорозький дуб (більше про це – у попередніх дописах), а рілля на передньому плані – тут землю брали на будівництво мосту ще у 50-х роках…
Новини сьогодні аж надміру «цікаві», особливо те, що «у Моринцях місцева влада заборонила читати вірш Шевченка «Розрита могила» як революційний».

Між небом і землею

Людина суджено бути або на землі, або на небі – але не під, не над і не між…

Боги

Задобрювали. Медом поливали…

Божий птах вийшов з ковчегу... і наші козацькі чуби

Поряд із запорозькою пірамідою розташований вівтар Тільця. Тільцем його називають сучасні краєзнавці.
– Чому саме Тільця? Звідки це відомо? – запитав я у Юри Вілінова, запорізького краєзнавця і дослідника запорозької піраміди.
– Вівтар вибитий в граніті у формі рогів Тільця, – пояснив він. – Характерний для епохи Тільця, а це доба енеоліту. Сонце в той час знаходилося у сузір’ї Тільця.