Давайте поміряємося сіськами... Вампіри і нагромадження каміння

Можливо, для когось Кам’яна Могила – звичайні каменюки, і тільки. Один поважний дядечка у Києві якось мені сказав: «Я там вьірос, мьі в тех камнях играли, там ничего интересного…»

По колу за пташкою... Кам'яна Могила

Затоплені штучними морями Дніпрові пороги та Великий Луг… Кам’яна Могила також мала опинитися під водою. Тут совіти планували створити Молочанське водосховище… Вчені писали листи, благали не руйнувати. Певно тутешні божества не дали кремлівським вандалам здійснити свою чорну месу. Так само, як тисячі років тому, божества попередили про катастрофу, що храм буде зруйнований…
Мене по Кам’яній Могилі водила пташка. Так-так, пташка.

Дикі тюльпани... Ой, Леле!

21 квітня – день тюльпанів, квітів богині, яка дарує любов. Але це не стосується садових тюльпанів, адже любов не може бути культивованою…

Котики вербові, барвінок, безчестя... і сухоярівські дикі півники

Старі будинки... і замахи на царів

Будинок Бодовського, що на розі вулиць Соборної і Ливарної (нині проспекту Леніна і вулиці Червоногвардійської).

Божий птах вийшов з ковчегу... і наші козацькі чуби

Поряд із запорозькою пірамідою розташований вівтар Тільця. Тільцем його називають сучасні краєзнавці.
– Чому саме Тільця? Звідки це відомо? – запитав я у Юри Вілінова, запорізького краєзнавця і дослідника запорозької піраміди.
– Вівтар вибитий в граніті у формі рогів Тільця, – пояснив він. – Характерний для епохи Тільця, а це доба енеоліту. Сонце в той час знаходилося у сузір’ї Тільця.

Місто прибульців... і як козацька воля була продана за тридцять червонців

Місто Запоріжжя… По лівобережжю від Крарійського (Кічкаського) перевозу тягнувся Чумацький шлях – нині це фактично весь проспект Леніна аж до повороту на Сімферопольське шосе і далі на Крим. Вздовж – чагарники і густий дубовий ліс, скіфські кургани, святилища бронзової доби. Понад Дніпром – козацькі зимівники, хутори…

Запорожці... бродяги та волоцюги

Останнім часом Мамай навіть снився, що називається, начитався…

Кар'єр... Совіти ледь не знесли єгипетські піраміди

Про піраміду, що на правому березі Старого Дніпра, навпроти Хортиці, я уже розповідав (обсерваторія). Хтозна, можливо, й насправді нащадки тих, хто її створив, будували Єгипетські піраміди. Як не дивно, але прямий зв’язок з Єгиптом можна побачити навіть тепер. Досить лише відійти від нашої піраміди трохи вбік, метрів за триста… в кар’єр!

Ногайці

Після розпаду Золотої орди у XIV-XV столітті утворилася Ногайська (Мангитський юрт). У середині XVI століття Ногайська орда розпалася на Велику, Малу та Алтиульську. Зокрема, Мала орда перекочувала до наших південних степів. Потім, у 1620-х, також розпалася ще на декілька орд. З місцевим населенням постійно конфліктували. Ногайці грабували, різали, вбивали… А крім того, за дорученням кримського хана наглядали за запорозькими козаками та охороняти кордони ханства. І жилося їм неспокійно – запорожці чинили опір.

Поки раби бачать нас зі списами та луками, вони вважають себе рівними з нами

Про те, як і для чого скіфи осліплювали рабів та засовували трубочки у піхви… можна почитати й без мене. Я про інше.

Орел зі змією у пазурах

У 1927-32 роках, коли під забудову промислових підприємств совіти зносили святилища, скіфські кургани, козацькі укріплення, на Кічкасі було зрізано шар землі – площею два на два кілометри. Вирівняли й Вознесенівську гору (нині – центр Запоріжжя, площа Профспілок)…
До речі, Вознесенівська гора й сьогодні добре видна з найвищої точки острова Хортиця – Зорової Могили. А отже, вони були сполучені.

Чуринга... Вмістилище для душі

Наші прадавні пращури вважали, що їхні душі перебувають не в їхньому тілі, а десь поряд – літають собі слідом за своїми підопічними… Тож, щоб душа не бідкалася де попало, кожен мусив тримати її у «хатинці» – чуринзі. Деякі народи вирізали чуринги з дерева, здебільшого у вигляді риби, або з каменя, розфарбовували, прикрашали…

Гуни... Меч війни

Цей меч мені, як рідний. Віднайдено його на території Новоіванківки – села, з якого мій батько…

Запорізька піраміда. Обсерваторія

Це просто неймовірно! У мене було таке враження, ніби пройшов скрізь стіну в часі, з 2012 року у далеке-далеке минуле. Не повірив у те, що зі мною відбулося. Тому повернувся назад і спробував ще раз – повторив вхід. Дійсно – стіна часу…
Після церкви рвонув… Ні, не на Хортицю, а в урочище Вирва. Це на правому березі над Старим Дніпром навпроти Хортиці. Йти туди від зупинки хвилин десять-п’ятнадцять – всього нічого. Втім, за парком – кар’єр, а отже пилюка, грохіт, тепловоз з вагонами… Запах жахливий. Важко дихати.

Яків Новицький

Власне, так само, як у Дніпропетровську шанують Дмитра Яворницького, мали б ставитися до Якова Новицького у Запоріжжі, де він заснував краєзнавчий, тепер обласний, музей. Втім, у місті нема навіть пам’ятної дошки. В обласному краєзнавчому музеї – колись організовували тимчасову тематичну виставку, але ніякої постійно діючої експозиції там, схоже, не збиралися відкривати. Щоправда, у 1993 році на музеї вивісили меморіальну дошку, й тут же, кажуть, хтось вкрав. Ще є вулиця імені Новицького, точніше кількасот метровий провулочок, що перетинає проспект Леніна поблизу адміністративного центру міста. Та вона дуже далеко від місця, де, приміром, жив та працював Яків Павлович.
Все, що лишилося від легендарного запорожця-краєзнавця – дуб…

Княжна бізнес-леді

Говорив з Юрою Віліновим. Мої інтернет-друзі цікавляться, чи проводить він екскурсії по Хортиці, тож хотів уточнити…
Юра як завжди – ходяча енциклопедія. Відразу ж став розповідати про свої нові відкриття.
Обурився, що за московськими істориками всі половці були винищені.
Дійсно, в їхній історії навіть вказано дату. У 1223 році у битві на Калці остаточно розбиті. А хто вцілів, розбіглися хто куди, асимілювали із Золотою Ордою. Коротше, пощезли, зникли в «нікуди». Воно й зрозуміло, Москві з її так званою Куліковською битвою (1380 р.) потрібно було “позбутися” половців…

Анти

IV – VII століття, понад триста років проіснувала держава антів, кордони якої розкинулися від Полісся до Чорного моря, від Карпат до Дону (фактично майже вся нинішня територія сучасної України). Греки її називали демократичною країною: «Анти, найхоробріші між ними, живуть над луком Чорного моря, від Дністра аж до Дніпра» (історик Йордан). Ті, що «над луком Чорного моря» звалися антами, а на заході – слов’янами (венетами). «Слов’янами і антами не править один муж, і так усі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно» (історик Прокопій). Наразі нічого не відомо, звідки походить назва антів, де розташовувався їхній центр (столиця) тощо. Можливо, народ назвали за іменем князя Анта чи Антія…

Тмутаракань

Це ніякий не край світу, а південний плацдарм Київської Руси…
Якщо поталанить побувати на Зоровій Могилі Хортиці, там де музей просто неба Скіфський стан, і поспілкуватися із запорозьким краєзнавцем Володимиром Шовкуном, який там працює, – вітаю! Маєте чудову нагоду почути і про Тмутаракань також.
Зорова Могила – найвища точка острова. Тож, звідти видно все, навіть Тмутаракань.
Я не жартую.
Щоправда, після розмови з паном Шовкуном про Тмутаракань пройшло чимало часу. А мені ніяк з голови не йде ця його гіпотеза. Дивився в Інтернеті, в книжках, вимірював шлях на мапі. І ось зараз вагався – писати чи ні, тобто – чи готовий я це викласти. Стільки дат, подій… і плутанини.

Народний день

Скільки себе пам’ятаю, у нас в родині цей день називали – днем Злуки. І шанували його на рівні церковних свят. Це, як портрет Шевченка в рушниках поряд з іконами.
Цей день закарбований в народній пам’яті і має свої традиції. Можна сказати, фольклор, як казання старого кобзаря про прагнення народу жити у вільній і незалежній країні.
Це казання з прадавнього минулого. Можливо, від часів скіфського царя Аріанта (можливо у проміжку 585 – 480 рр. до н. е., тобто з часу виникнення Причорноморської Скіфії).
У 514 році до н.е. хитрощами скіфського царя Ідантірса скіфи перемогли перського «царя всіх царів» Дарія Першого, який захопив «весь світ» і, можна сказати, сидів на золотому унітазі, коли вдерся в Скіфію…
Бажаючи дізнатися кількість своїх воїнів Аріант наказав лучникам (а скіфи – це лучники) всіх скіфських областей здати по одному наконечнику стріли, а із зібраного металу вилити чашу (Геродот, Історія, IV, 81). І це була не якась там забаганка Аріанта. За давньою традицією (яка, ймовірно, велась з ще давніших часів) скіфи браталися – в ріг з вином крапали свою кров, умокали стріли, молилися і випивали (Геродот, Історія, IV, 70). Отже, за Аріанта побраталися всі лучники – об’єдналася вся Скіфія, всі її області. Чаша Аріанта – це сакральний символ Державності – Злуки…
Напевне, стрілецьке «а ми тую червону калину підіймемо» – сучасно озвучене прадавнє казання: червона клина – червона кров – братання кров’ю – злука…