Після церкви рвонув… Ні, не на Хортицю, а в урочище Вирва. Це на правому березі над Старим Дніпром навпроти Хортиці. Йти туди від зупинки хвилин десять-п’ятнадцять – всього нічого. Втім, за парком – кар’єр, а отже пилюка, грохіт, тепловоз з вагонами… Запах жахливий. Важко дихати.
І ось, через дорогу від індустріального жахіття – заповідна зона Вирви.
На табличці написано: V – III тис. до н.е., охороняється державою… Підходжу ближче і… Ніби проникаю через стіну – свіже повітря, наповнене ароматами чебрецю, скелі, вкриті мохом, квіти… Ніякої пилюки і грохоту кар’єра. Дивно! Але факт. Місцевим пропоную перевірити. Явище фантастичне.
Що саме цікаве, мене на піраміді зустріла ящірка – добрий знак.
На фото видно – піраміда допрацьована людьми. Про неї я уже не раз розповідав.
По стежці, що вибита впоперек піраміди, якщо пройти на край – видно… тепер Дніпрогес I (за арочним мостом, праворуч Хортиця, скеля Тараса). А до 8 листопада 1927 року там була скеля Кохання, її підірвали совіти.
Наші прадавні пращури з піраміди по скелі Кохання визначали початок дня літнього сонцестояння, тим самим уточняли свій календар – коли сіяти, коли жати… Жрець (чи мудрець) кілька ранків проводив на цій стежці, чекав, коли Сонце вийде з-за скелі Кохання, а таке можливе було раз на рік, 22 червня – день літнього сонцестояння.
На табличці, про яку я казав, написано: : V – III тис. до н.е. Схоже, музейники перестрахувалися. За астрономічним календарем, Сонце в день літнього сонцестояння знаходилося в сузір’ї Тільця у VI (шостому) тисячолітті до нашої ери.
Певно, по вівтарю Тільця, що поряд з пірамідою, можна стверджувати, що обсерваторія тут діяла з VI тис. до н.е. Тобто споруджувалася одночасно (чи, ймовірно, раніше) з єгипетськими пірамідами (на фото “роги” на вівтарі Тільця).
Коротше, запорозький «Стоунхендж».
Немає коментарів:
Дописати коментар