Суха балка

Савур-Могила… Їх декілька. Визначати, яка головніша, певно не варто. Найвідоміша – біля Сніжного, що в Донецькій області. Там тепер монумент. Мова про Григорівську, що над Конкою – Калкою (тепер Кінські Води), де 31 травня 1223 року монголами було розбите русько-половецьке військо, а переможці бенкетували на кістках половецьких князів…

Налигач свободи

День Свободи… В Україні не знають, що таке Свобода. І не можуть знати. Те, що сталося після Помаранчевої революції, тому красний доказ. Рабами були – рабами й лишилися.

Бродники

У цих степових краях перетнути Дніпро зі сходу на захід і навпаки можна було в двох місцях.

Вь протолчехь голка без вушка

Низ – Великий Луг, розташований за Дніпровими порогами, від Хортиці й далі вниз по Дніпру.

Козаки кажуть казання

Є чимало тлумачень слова «козак». У цьому не тільки філологія, але й політика. Власне, за різних часів та правителів були й відповідні «роз’яснення» щодо запорожців. Приміром, Єкатєріна II дуже чітко визначила: «Нет теперь более Сечи Запорожской в политическом ее уродстве, следовательно же и казаков сего имени…» Дата цього указу увійшла в історію – 3 серпня 1775 року.
В «Етимологічному словнику російської мови» Макса Фармера «козак» – це «работник, батрак,.. бродяга» (видавництво 1986 року, Москва, том другий, сторінка 158).
Ну, й як відомо, Дмитро Яворницький та інші в слові «козак» угледіли тюркське коріння тощо.

Там, де пірнув Перун

Скинутий князем Володимиром з Київських гір Перун, як відомо, водами Дніпра був віднесений за пороги. І десь тут він й понині…

Легендарний острів на архівних мапі та світлинах

За Дніпровими порогами, відразу за Вовчим горлом – у кам’яних берегах річище Дніпра звужувалося до 300 метрів. Це була одна з найзручніших переправ через Дніпро.
Кічкаська переправа, або Крарійська – тобто арійська.
Тепер все це затоплено штучним водосховищем, так званим озером ім.Лєніна, що перед греблею Дніпрогесу ім.Лєніна. Від Кічкаського мису над водою видно лише його західну частину – тепер острів ім.Лєніна.

Осінь упала на тротуари

Минулої ночі був перший мороз: – 8 показував градусник о 7-й.
Вранці з дерев злетіло майже все листя.
Сьогодні осінь упала на тротуари…

Ясир

XIV – XVIII століття. Численні розбійницькі напади татар, підтримуваних Османською імперією, поставили Україну перед трагічною перспективою обезлюднення.

Балкончики

Під цими балкончиками взимку ми дітьми на санках каталися – від «Старої аптеки» вниз на бульвар Вінтера.

Запорозькі козаки

У деяких рестораціях Запоріжжя та на острові Хортиця можна побачити офіціантів у шароварах з «оселедцями»… Не знаю, як кого, а мене це обурює. Ну, скажіть, будь ласка, коли і за яких це часів запорозькі козаки прислужували? Так, на Січі були шинкарі, традиційно – жиди. А на стіл подавали жінки. Але ж не козаки – не воїни. Звідки таке самоприниження?

Вулиця мого дитинства

Знову й знову повертаюся сюди… Як й колись, тротуар все такий же розбитий. Я знаю тут кожну ковбаню. Невисокі парканчики з цегли. Таких тепер ніде не побачиш. Як і раніше, де-не-де цеглинки покриті мохом. Це від вологості – поряд Дніпро. Старі пристарі липи й тополі, клени. Садочки з абрикосами, вишнями, грушами й яблунями… Густо насаджені дерева по обидва боки тротуару зімкнулися над ним дахом – і вулиця більше нагадує довжелезний тунель. В один й другий бік – завжди є світло в кінці цього тунелю.

Валуни

Північна частина Хортиці нагромаджена валунами.
Чорна скеля, Січові ворота (на фото) – ніби обстріляні величезним обтесаним камінням, яке навіки, як кулі, врізалося в скелі.