Минулої ночі був перший мороз: – 8 показував градусник о 7-й.
Вранці з дерев злетіло майже все листя.
Сьогодні осінь упала на тротуари…
Йшов на роботу: шурх-шурх, шурх-шурх… Листя шепотіло щось прощальне. Про те, що вголос не скажеш. Про любов, про кохання, і що назад вже нічого не повернути.
На фото – вулиця Запорозька, одна з найдавніших козацьких. Тут трохи нижче була запорозька козацька церква, перед сторіччям Лєніна її бульдозером… Бабуся розповідали, як люди плакали.
Праворуч – моя робота.
Ліворуч за базаром – те, що сьогодні у Запоріжжі сталося. Повторно.
Там обком комуністів, де знову встановили пам’ятник Сталіну, а поряд ще й Космодем’янській.
…сміятися над стариками – гріх.
Добре їх розумію. Насправді, вони хочуть повернути не совіцьку владу, а свою молодість, але ж…
Що говорити? Сумно все це.
Немає коментарів:
Дописати коментар