Ясир

XIV – XVIII століття. Численні розбійницькі напади татар, підтримуваних Османською імперією, поставили Україну перед трагічною перспективою обезлюднення.
За підрахунками істориків, впродовж цих чотирьох століть було вбито та полонено понад два мільйони мешканців України. Приміром, лише у 1576 році, коли татарські орди вчинили набіг на Поділля і дійшли до Львова, було полонено 35 тисяч людей, майже повсюди на шляху розбійницького нападу спалені села, забрано 40 тисяч коней, до півмільйона худоби.
Загарбники таким чином "рятували душі невірних", тобто силоміць навертали в іслам. Десяту частину полонених, в основному хлопчиків – віддавали ханові для нового війська. Турецькою jeni tsheri – нове військо. Започатковано його за султана Мурада I у XIV столітті, а ліквідовано у 1826 році. Триста років проіснувало це військо Османської імперії. Причому, у яничари відбирали маленьких хлопчиків винятково з християнських родин і перетворювали їх у непримиренних мусульманських фанатів. Зазвичай саме яничари здійснювали розбійницькі напади на Україну. І кожен невільник для них був ясир, по-турецькому "єсир", тобто бранець.
Переважна більшість ясиру йшла на продаж. Найбільший невільницький базар був у Кафі (Феодосія). Тут одночасно продавалося до 30 тисяч людського товару, пригнаного кримськими татарами з українських земель. З Кафи невільників перевозили до Стамбула чи інших міст, де перепродували. Гарних невільниць-дівчат відправляли в гареми. Решту – на різні роботи. Найтяжчою була каторга – кораблі, що їх приводили в рух весла невільників, прикутих до лав (каторга – від грецької "галера", тип весільно-вітрильного судна).
Перетнувши з ясиром Кічкаську переправу, загарбники старалися якомога швидше дістатися кордону, де біля Безчесної Могили зупинялися на ніч, щоб перепочити та гнати невільників далі, до Кафи. Саме тут, на Безчесній Могилі – полонені втрачали будь-яку надію бути визволеними козаками, і чимало з них кінчали життя самогубством.
Раніше Безчесна Могила була всіяна могилками і хрестами… За московської окупації на Безчесній Могилі шукали скарби – рили-перекопували, а прийшли совіти – розорали. Нині тутешні мешканці й гадки не мають, що у них за городами. (Це на під'їзді до села Григорівка, ліворуч від траси, перехрещений траншеями курган, сучасна висота - 4,5 м.)
Така ж доля й в Могили Жменя, що на відстані 4 кілометрів від Безчесної. (Могила Жменя розташована за селом Кам'янське, на південь від річки Янчекрак - теперішня назва Могила Гречана, висота 97 м.)
Чумаки і козаки в походи брали з собою жменю рідної землі, а коли поверталися, висипали її на Могилу Жменю. За кілька століть насипали цілий курган. А якщо гинули на чужині, небіжчику на груді висипали його жменю рідної землі. (Про могили Безчесну та Жменю розповів запорізький краєзнавець Юрій Вілінов у книзі "На шляху від Порогів до синіх морів", 2005 рік.)
Хуррем – дружина султана Сулеймана Першого Пишного, син якої Сулім також був султаном, не випадково називали Роксоляною. Вона – ясир з Рогатина. Це у неволі її перейменували в Хуррем. Турки у ті часи добре знали легенди про царських скіфів і роксолян (царматів) – мужніх воїнів, захисників своєї вітчизни, з якими ототожнювали Хуррем. Тож, якби вона не вдавала вірність можновладцю, для них була роксоляною, тобто небезпечною чужинкою. Про цей "бритоголовий народ" – "бунтівників козаків" Евлія Челебі у "Книзі подорожей" написав: "Най помилує нас Аллах! Ті, які не бачили цього народу, навіть великі тлумачі релігії не можуть знати, яка душа цих ворогів общини Мухаммеда і інших народів. Вступивши в їхню країну у середині місяця мухаррема 1068 (кінець жовтня 1657) року, ми проїжджали по ній з молитвами… Одного дня, під час війни за фортецю Азів, я, нікчемний, схопив горе від цих лиходіїв і бачив, як вони б’ються…".