Під цими балкончиками взимку ми дітьми на санках каталися – від «Старої аптеки» вниз на бульвар Вінтера.
Нас ганяли звідси, бо небезпечне місце. Там узвіз, і санки набирали хорошої швидкості, і могли вилетіти на проїжджу частину, під машини. Але ж у тому й задоволення – вчасно повернути вбік…
Поряд, у парку було, де кататися на санках, і спуски там крутіші. Довкола сосонки, дубочки і ніякого авторуху. Але ж то не те.
А тут, під балкончиками, бувало, виходить дядько, насварить. Ми шусть – за ріг. До мого дому, він навпроти. Дядько піде, і ми вже знову на санках… Попід носом дбайливих дорослих та ще й на зустріч шаленому руху машин – подвійне задоволення.
Втім, і це ще не все. Саме під цими балкончиками був клас бальних танців. А звідти після занять виходила дівчинка, яка мені дуже подобалася… І на санках під машини, власне, їздив заради неї, щоб побачила, який герой…
А коли підросли, я її тут зустрічав… Мені запам’яталася осінь. Жовте листя. Стемніло. Над Дніпром повний Місяць…
Немає коментарів:
Дописати коментар