Мене загубили на Хортиці

Не пам’ятаю, коли останній раз був на екскурсії. Не люблю екскурсоводів. Втім, сьогодні довелося.
Вела екскурсію Валентина Степанівна Вініченко. Досвідчений фахівець з 35-річним стажем. А цього разу вона вперше розповідала про Запоріжжя місцевим екскурсоводам, музейним працівникам – кого історією про Запорозький край не здивуєш.

Котики вербові, барвінок, безчестя... і сухоярівські дикі півники

Старі будинки... і замахи на царів

Будинок Бодовського, що на розі вулиць Соборної і Ливарної (нині проспекту Леніна і вулиці Червоногвардійської).

Кулики весну зустрічають

Первоцвіти... з кабаном і богами

Не зміг відмовитися від задоволення ще раз побачити первоцвіти. Тим більше, що сьогодні сонячний день. Такого Сонця за весь березень ще не було. Ну й мусив виконати обіцянку.

День весняного рівнодення

Сьогодні на Хортиці дуже сильний вітер. Майже весь час хмарно. Сонце визирало, але не надовго. Навіть дощиком поливало. Але, коли я їх побачив!
Не знаю, скільки часу пробув в тому яру. Довго. Це така радість бачити перші весняні квіти!

Розрита могила

«Начетверо розкопана, розрита могила…»
Хортиця. Там, праворуч – могила скіфа, трохи далі – місце, де ріс священний запорозький дуб (більше про це – у попередніх дописах), а рілля на передньому плані – тут землю брали на будівництво мосту ще у 50-х роках…
Новини сьогодні аж надміру «цікаві», особливо те, що «у Моринцях місцева влада заборонила читати вірш Шевченка «Розрита могила» як революційний».

Між небом і землею

Людина суджено бути або на землі, або на небі – але не під, не над і не між…

Боги

Задобрювали. Медом поливали…

Божий птах вийшов з ковчегу... і наші козацькі чуби

Поряд із запорозькою пірамідою розташований вівтар Тільця. Тільцем його називають сучасні краєзнавці.
– Чому саме Тільця? Звідки це відомо? – запитав я у Юри Вілінова, запорізького краєзнавця і дослідника запорозької піраміди.
– Вівтар вибитий в граніті у формі рогів Тільця, – пояснив він. – Характерний для епохи Тільця, а це доба енеоліту. Сонце в той час знаходилося у сузір’ї Тільця.

Зустріч весни

Місто прибульців... і як козацька воля була продана за тридцять червонців

Місто Запоріжжя… По лівобережжю від Крарійського (Кічкаського) перевозу тягнувся Чумацький шлях – нині це фактично весь проспект Леніна аж до повороту на Сімферопольське шосе і далі на Крим. Вздовж – чагарники і густий дубовий ліс, скіфські кургани, святилища бронзової доби. Понад Дніпром – козацькі зимівники, хутори…

Кру, кру, кру... і слава моїм кайзерам

Зустрічав весну з рідновірами на Брагарні. Тільки-но закінчився обряд, як полетіли сніжинки. Слабенькі й тендітні. До землі жодна так й не долетіла. Танули ще у повітрі. Аж раптом, коли з-за хмари визирнуло сонечко, над Хортицею пролунало: Кру! Кру! Кру!
Слідом, уже над самою Брагарнею, ще гучніше: Кру! Кру! Кру!
Повернулись!