Декомунізація по-запорізьки: хто такий Всеволожський, і чи знайдеться місце для «Телефончика»

Вчора на засіданні обласної комісії з питань ліквідації символів тоталітаризму та повернення історичних назв у регіоні один з її членів обурювався, мовляв, закон про декомунізацію «не правильний», зокрема, на його думку, не справедливо відмовлятися від меморіальної дошки Всеволожському у Запоріжжі, який «для області зробив більше, аніж нинішні за 24 роки Незалежності…»
Колега мене запитала: «А хто такий цей Всеволожський?»
Я їй відповів: «Не знаю. Щось чув, мабуть, якась комуняка».

Запоріжжя. Жертви політичних репресій, останній кошовий отаман, лелекі та Пилипівську повернули

Обійшов декілька вулиць старого міста… Здебільшого довкола Запорізького національного університету. Давно тут не був – дуже багато чого змінилося, й як на мене, на краще…

Шопка

Різдво, а наступного дня - Собор Пресвятої Богородиці…
Сьогоднішнє свято – жіноче, це, якщо за сівіцькими мірками, як восьмемарта…

На хорах

Нова радість стала, яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла…
Співаємо всією церквою… А ще два десятки років тому про таке у Запоріжжі можна було лише мріяти – люди не знали ні колядок, ні Різдвяних традицій. За совітів - у місті були знищені майже всі церкви, а тих, хто чинив опір, стратили...
Втім, добро завжди перемагає зло, а це й є те саме Різдвяне диво.

Запоріжжя. Знищене

З того, що бачу на світлині, святилище, втім музейники йменують його поховальним комплексом бронзової доби, що було віднайдене біля села Нижня Хортиця.
На світлині – експонати обласного краєзнавчого музею: ліворуч посередині – культовий горщик, в центрі – червоний камінець – вохра.

Хліб і молитва

Дубовий гай

Двохсот та майже трьохсотрічні дуби, посаджені козаками на пам’ять про зруйновану Запорозьку Січ…
Тепер це міський парк, так і називається – Дубовий гай.

Дятел... Конкретна дія

Третій рік поспіль роблю заявки комунальникам – спиляти стару й всохлу сливу. Навіть номерки на спиляння двічі отримував. А одного разу, коли зеленгоспівці обпилювали дерева на вулиці, благав їх спиляти й сливу, поряд же… Ні, сказали: «нє паложено», мовляв, вони пиляють міські дерева, а слива – приватна. Пояснив, що її ніхто не саджав, вона – дичка, сама виросла, стара і всохла… Якщо повибиває вікна, винуватим буду я, бо виросла в моєму саду… Коротше, слива все ще на своєму місці…
Слива-дичка виросла дуже близько до будинка. Я на другому поверсі, мені не заважає, а ось верхнім сусідам… Певно, їм байдуже, що сухе гілля треться по їхнім вікнам. Якщо взимку обледеніє, й сливу розгойдає буревій, то повибиває вікна…
Щоправда, якраз у буревій вона мене минулої зими й врятувала. Був такий сильний вітер, що зривав обшивку на будинку – це пластик, який тепер кріплять на стіни, ніби для втеплення. Плити летіли прямо на мої вікна – якби не слива, довелося б ставити нові.
Нещодавно на сливі об’явився дятел – і стукає з ранку й до ночі. Деякі гілки вже «підпиляв», на світлині (ліворуч) видно його роботу, ось-ось обламаються. Працює, невтомний… Так ще місяць-два і сухого гілля не буде – до зими, сподіваюся, встигне.
P.S. На місцевих виборах, 25 жовтня, буду голосувати за цього дятла – за конкретні дії! А всі інші кандидати в депутати до міськради – засуньте свої обіцянки собі в дупу!

Фото біля храму

Сьогодні єпископ Фотій запропонував парафіянам всім разом сфотографуватися.
Так розумію, це для сайту, який зараз створюють…
Сфотографувалися.
Вже вдома, на комп’ютері збільшував світлини, розглядав обличчя – гарні у нас люди, українці…
Звернув увагу – одні жінки. А ще дідусі. Чоловіків нема, як було раніше… Війна – народ на фронті.

Запоріжжя. 245-річчя московської окупації

Сьогодні у Запоріжжі почали святкування Дня міста – ярмарком на Набережній.

Моя хата скраю - першим ворога стрічаю

Сьогодні у церкві благословляли дітей на навчання…

Де народився, там й згодився

Про «строй позора» уже розповідав тут, на болозі, щоправда, потім видалив… Але, зважаючи на нинішні події, воно мені «свербить», тому мушу повторити.

Ой, ні, солдате, тільки не треба сліз

Щастя дається всім: однім на роки, а комусь лише на години…
На зупинці чекав маршрутку. Звернув увагу на пару: солдата і кралечку. Уже немолоді, обидвом десь, плюс-мінус під сорок.

Цюцюрко-магія

З підслуханого у маршрутці.
Їдемо центральним запорізьким проспектом, за вікном – театр Магара…
Дві дами:
— Прєдставляєш, у нас, в Саранскє, сєм тєатров. А здєсь?! Адін. Бєскультуріє-то какоє, дєрєвня…
— Ой, скарєє би нас захватілі! Только би нє стрєлялі…
Далі за вікном вимальовується Покровська церква, московського патріархату.
Ті ж дві дами:
— Я вот, учу-учу «Отчє наш» і нікак не магу запомніть.
— А я виучіла, только всьо врємя на срєдінє сбіваюс і нє магу вспомніть, чіто дальше. Нужна схадіть к батюшкє, он даст благаславєніє, чітоби нє сбівацца…

На світлині – фалос, тобто цюцюрка, ймовірно чуринга якогось там тисячоліття до нашої ери. Експонат Запорізького обласного краєзнавчого музею.
Чуринги, як відомо, наші давні пращури використовували під час ритуальних та сакрально-магічних дійств. Тож, зі світлини – благословення цим двом дамам, а також і всім іншим, їм подібним. Має подіяти!

День журналіста... і "поляна" під паровозом

Паровоз за парканом з колючим дротом… Якийсь пам’ятник першому чи щось таке паровозу.
Дріт – вражає. Не знаю, як тепер, але ще зовсім недавно тут, на запорізькій дитячій залізниці, діяла піонерська організація… Так ось, я ж, як з неба впав. У Києві вважають, що я – запорізький, а у Запоріжжі, що київський, бо мій офіс у столиці. Тобто, виходить, нічийний. Як кажуть, не ждали, а я приперся – ходив сьогодні на святкування Дня журналіста.

На труси від Гаврилівни

Цей відріз тканини передала Гаврилівна – на труси солдатам…
Поясню.

Великдень з кіндер-сюрпризом

Побував на двох службах: звечора й до схід сонця – у Св.Троїцькому кафедральному соборі УПЦ Київського патріархату, а зранку – у римо-католицькому Храмі Бога Отця Милосердного на Воскресній утреній та Великодній літургії греко-католиків.

Запоріжжя

Ленін у вишиванці - міліція на варті

Ще вночі площу довкола пам’ятника обнесли металевим парканом, повісили табличку, мовляв, на реставрації. А сьогодні вдень ідола щільно оточила міліція, ще й з прапорами… Таким чином, мужньо захищали пам’ятник від містян, і успішно… Ленін у вишиванці стоїть.
Вишиватне Запоріжжя.
Світлина з Інтеренету.
До речі, у старій частині міста, біля пам’ятника Дзержинському, також тусується майже сотня міліціонерів, але без прапорів…

Запоріжжя. Школа імені Тараса Шевченка

Школа носить ім’я Тараса Шевченка з часів Російсько-української війни 1918-1920 років. До цього у місті Олександрівську (нині Запоріжжя) не було ні українських шкіл, ні газет – нічого українського. Московія нищила будь-які прояви національної свідомості в мізках козацьких нащадків, переконуючи їх, що вони малороси, а їхні діди-прадіди – пияки, ґвалтівники, грабіжники тощо. Тож, щоб спокутувати цей «гріх», вони мусять говорити і думати винятково по-московському…