Глід знову зацвів... А у коників голубі крильця

Незвично у жовтні бачити весняні квіти… поряд з ягідками.
Не можу сказати, що це красиво. Ні, воно, звісно, гарно, але не викликає почуттів, як весною від первоцвітів. Більше страшить, аніж радує. Насторожує…

Повернувся з уловом і не каюсь

Ні, ящірок не ловив. Це перша, яка мене зустріла на Хортиці.
А повернувся сьогодні до дому я з торбою риби…

Цвіте терен... на війну

Мову флори й фауни нам не дано знати. Ми її можемо відчути інтуїтивно, сенсорно… Але за однієї умови, якщо зуміємо зануритися у цей дивовижний світ, злитися з ним воєдино…

Осінь повернула весну

Після дощів і кількох останніх прохолодних ночей – Хортиця ожила. Трави знову зелені, ніби й не було спеки. Нагадує квітень. Тільки тепліше. А квіти ті ж, що й весною…
Весь день просидів під скелею, що з Висячим болотом, у затінку груш-дичок і старої верби.
Дивився на Дніпро…

Білі і пухнасті хмари... та поранений птах

Вирішив: під час відпустки щодня ходити на Хортицю. Поки що все нормально. Вчора буксував, сьогодні – терпимо…

Бабине літо... Хміль в очереті

У мене вже стало традицією наприкінці серпня щороку ходити на хміль в очереті. Зважаючи на спеку (до речі, вдень було +46), виїхав дуже рано, щоб встигнути – поки сонце не розігрілося. На жаль, ранкову росу не застав. Зате павутини – хоч відбавляй. На кущах і деревах. Скрізь. А це вже бабине літо…

Чур мене!

Чура наші прадавні пращури ставили на роздоріжжі край села, щоб охороняв від навали кочівників та злодіїв… Чур – покровитель хліборобів та пастухів.
Але Чур втрачав свою силу , якщо… люди в селі дуріли. Таким, певно, ніяке божество не спроможне дати ради…
Ото ж, щоб не втрачати здорового глузду, люди казали: «Чур мене!» А зважаючи на теперішню ситуацію, що у нас склалася, тільки й залишається, що говорити – чур мене!