Білі і пухнасті хмари... та поранений птах

Вирішив: під час відпустки щодня ходити на Хортицю. Поки що все нормально. Вчора буксував, сьогодні – терпимо…

Окремо хочу сказати, звідки дощ.
Майже все літо синоптики обіцяли, а з неба ні краплинки. Сонце пекло – все довкола аж шкварчало. Втомився я поливати свої квіти. З лієчки ллю, а воно слідом сохне… Довелося квітам дати завдання – випросити дощу з неба. Як не дивно, наступного дня полило. Це було на початку серпня. Потім повторив цей фокус. І ось, позавчора, коли ходив на хміль в очереті, і там затримався майже на весь день, нашептав рослинам на вушко – що треба такий дощара, щоб лило-лило, лило-лило… щоб все аж квакало – з громом і блискавками. Так і сталося. Вечорі того ж дня – як почалося і так півтори доби. В новинах було – про затоплені Запорізьку і Луганську області, повалені дерева в Одесі тощо. Певно я перестарався.
Вчора, поки буксував під дощем по Хортиці, навіть не думав, що таке може статися. Так що, вибачте, кому довелося поплавати.
Мені подобається, коли вода стіною і сильний вітер. Вимиває-видуває всю дурь. Після такої процедури, як наново на світ народився…
Сьогодні – потроху крапало. Небо, як молоком залите, у хмарах – білих і пухнастих. Лише в обід визирнуло сонечко. До речі, вода у Дніпрі – тепла. Класно! Особливо – коли ще й зверху ллє.
Скрізь дуже багато вужів і жаб, ящірок. Вимиті, чистенькі, красиві. Всі наїдені… Після дощу ожили трави, позеленів мох. Дуже багато квітів. Пахне полином і чебрецем, і Дніпром… А Дніпро буквально гудить, вітер ганяє хвилі…
Вранці бачив пташку. Не знаю, як вона називається. Гарна – сіра з білою смужкою на хвості. Схожа на горлицю. Одне крило – ранене, не могла злетіти, кинулась мені під ноги. Я зупинився. Кажу: «Не бійся, не чіпатиму». Вона притихла. Потім пошкутильгала далі, ніби веслом, відгрібаючи землю пораненим крилом…
Очевидно, якийсь звір на неї напав, вирвалась… А чи виживе?
Далі йду, дивлюся, якийсь чоловік з рюкзачком. Якось дивно тиняється – то на край скелі, то знову на стежку. Проходжу мимо, вітаю: «Добрий день!» (На Хортиці є така давня-прадавня традиція – обов’язково вітатись.) Хлопець у відповідь несміливо: «Здраствуйтє!» – і ніби якийсь переляканий.
Ну, чому я на Хортиці у таку непогоду, зрозуміло. Цікаво, що його сюди занесло? По виду – не скажеш, що він любитель природи і краєзнавства, таких я відразу відрізняю. Він був більше схожий на ту поранену птаху… Шкодую, що не запитався. Може, йому потрібна була допомога? А може, наркоман і шукав місце, щоб вколотись. Таких «мандрівників» на Хортиці чимало. І потім, чого лізти в душу? У кожного в нас свої рани…

Річковий вуж...