На Запоріжжі у ці дні, з 19 серпня 1991 року, обласне радіо випускала в ефір передачі чітко за розкладом, не змінюючи запланованої тематики, наче нічого надзвичайного не сталося, що кардинально відрізнялося від вимог того самого московського "ГКЧП". І стало одним із не багатьох ЗМІ, які наважилися йти всупереч "генеральній лінії".
На той час про таке розмаїття радіостанцій, як зараз, ніхто навіть не помишляв. Єдиним "рупором" вважалося державне дротове радіо. У кожній оселі та на центральних вулицях міст та сіл були встановлені радіоприймачі, які в Україні народ "люб’язно" називав "брехунцями". Слухали їх майже всі з ранку й до вечора, вдома і на роботі. Звісно, читали і газети, дивилися телебачення, але "брехунець" мав певні переваги, бо можна було і роботу робити, і одночасно його слухати.
Коли в Москві відбувся державний переворот, українські функціонери ЦК КПУ наче як підтримали путчистів. Масові видання три дні поспіль друкували в повному обсязі лише вказівки "старшого брата", на телеекранах безперестанно показували балет "Лебедине озеро" та час-від-часу - воскових, в рядок за столом, путчистів. Відповідно, й з "брехунців" також лунала переважно музика Петра Ілліча Чайковського.
А у Запоріжжі напередодні, 18 серпня, пізно вночі на стадіоні "Металург" відгримів фінальний акорд "Червоної Рути". Журналісти обласного радіо на ранок, 19 серпня, підготували репортажі про заключний концерт та інтерв’ю з політиками, які брали участь у пісенному фестивалі, а також в звичному режимі працювали над новинами денного ефіру. І, не зважаючи на вказівки з Києва, якщо щось й видавати у радіоефір, то лише "турботи про врожай" - редакція запорізького радіо на свій страх і ризик редакція транслювала передачі та новини чітко за графіком, ні на йоту не коригуючи тематику. І це було мов грім серед ясного неба, коли в “брехунцях” затихала класична музика і гучно вривалося: "Говорить радіо Запоріжжя!". А далі - про В’ячеслава Чорновола та Левка Лук’яненка, студентів, що вимагали заборонити комуністичну партію, "Ні – Союзу!" тощо.
У студії Запорізького радіо Валентина Романюк і Петро Олійник, які були акредитовані на “Червоній Руті”, висвітлювали всі події фестивалю
Обласне радіо тоді мало декілька виходів в ефір впродовж дня: кількахвилинні ранкові новини, півгодини з 11:30 та під вечір - годинну інформаційно-публіцистичні передачу. Так ось, з 19 по 21 серпня, поки тривав путч, в ефір було видано все сповна. А 24 серпня комуністи редакції запорізького облрадіо вийшли з партії: чи не найперші в СРСР, чим прославилися на весь Союз - завдяки потуранням в центральних московських газетах.
"Тоді на очах творилася історія. Наступного дня після "Червоної Рути" (уже в день ДКНС) я підготувала і провела на Запорізькому радіо програму "Вітрила", де поряд із ліриком Хурсенком, щемливим Житинським, по-козацькому патріотичним Сердюком, дубенський "Еней" видавав саркастично-болюче: "Україно-Катерино, як повія, ходиш по руках” . Тоді у жодній програмі Запорізького радіо не цитували ні Горбачова, ні ГКЧПістів – і це коли столичне радіо запопадливо передавало сумнозвісні відозви ГКЧП. Запорізьке радіо проігнорувало і Москву, і Київ завдяки тодішньому головному редакторові облрадіо, справжньому патріотові Миколі Бордюжі”, - згадує журналістка Валентина Романюк.
Журналіст Микола Бордюжа
"У ті серпневі дні найактуальнішою для Запорізького краю були події, пов’язані з фестивалем "Червоної Рути". Це було цікаво, це було нове, і наше обласне радіо, де я тоді працював головним редактором, дуже широко висвітлювало цю подію. У наступні дні після "Червоної Рути", під час путчу, видавати в ефір радіопрограми чітко за розкладом я вирішив одноосібно, бо на той час великого начальства не було в області", - зізнається журналіст Микола Бордюжа. І це, за його словами, набуло певного відгуку у суспільстві. Запоріжці, які під впливом "червоних директорів" в переважній своїй більшості проігнорували "Червону Руту" (на концертах місцевих було дуже мало), після фестивалю ніби прокинулися, схаменулися, що пропустили щось дуже важливе, і Акт про проголошення Незалежності України сприйняли належно.
Історична довідка. Державний заколот, також відомий як Серпневий путч, коли самопроголошене ГКЧП намагалося усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова, відбувся 19-21 серпня 1991 року. А 24 серпня тоді ще радянська Верховна Рада України, яка ніяк себе не проявила в дні путчу, ухвалила Акт проголошення незалежності України: “Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом у СРСР…”.
На Depo.ua Як запорізький "брехунець" ГКЧП "обламав"
Немає коментарів:
Дописати коментар