У ці дні чверть століття тому, з 8 по 18 серпня 1991 року, у Запоріжжі відбувся другий фестиваль “Червоної Рути”. Після першого, чернівецького, 1989 року, запорізький буквально шокував його організаторів та учасників. Здавалося, місто ніби вимерло. Ніде нікого. У палаці спорту “Юність” та палаці культури “Жовтневий”, де проходили конкурсні тури фестивалю, серед глядачів місцевих мешканців майже не було. Заключний гало-концерт на стадіоні “Металург” запоріжці також проігнорували, або ж побоялися на нього прийти. Певно панівні на той час “червоні директори” доклали максимум зусиль, щоб пролетарська народо-маса індустріального міста не посунула слухати пісні “бандерівців”. Ймовірно, саме тому бракувало й реклами “Червоної Рути”. Було лише декілька розтяжок над проспектом Леніна, а також біля “Юності” та “Жовтневого” афіші, на яких оголошення про розклад фестивалю невідомі місцеві аматори замалювали словами: “хохли”, “бандерівці” тощо.
Поки тривав фестиваль, стояли дуже спекотні дні. Воно б нічого, якби не дими. Особливо вранці та вечорі над заводськими трубами стояли різнокольорові стовпи диму. У місті – не продихнути, вулиці ніби туманом були вкриті промисловими викидами. І це, не зважаючи на те, що за кілька днів до фестивалю, до Запоріжжя нагрянули “зелені” – анархісти зі всього СРСР. На вулиці Діагональній, поблизу промислової зони, розбили наметовий табір та вивісили плакати зі своїми вимогами: не отруювати місто промисловими викидами. Декілька активістів навіть умудрилися вилізти на трубу коксохімічного заводу і там, на висоті, прикували себе ланцюгами. Правоохоронці та керівництво заводу намагалося зняти їх з труби та ліквідувати табір “зелених” до початку “Червоної Рути”. Не встигли, супротив “зелених” виявився набагато сильнішим. Хоча правоохоронці двадцять дві особи все-ж-таки спромоглися арештувати.
“Зелені” мужньо боронили свій табір до початку “Червоної Рути” і дочекалися підтримки. Завдяки втручанню вітчизняних та зарубіжних журналісти, а також народних депутатів, які приїхали до Запоріжжя на “Червону Руту”, арештованих відпустили. Крім того, на підтримку “зелених” учасники фестивалю влаштували екологічну ходу вулицею Діагональною до заводів – зі свічками і імпровізованою виставою про смертоносність промислових викидів запорізьких заводів. Причому, місцеві до цієї ходи не приєдналися, лише одиниці. А ті запоріжці, що спостерігали за ходою обіч дорого, викрикували образливі слова, вимагали забиратися геть і “не отруювати життя трудящих”. У відповідь на це й народилося гасло: ““Червона Рута” – не отрута!”, яке стало основним на цьому пісенному фестивалі у Запоріжжі.
Ймовірно, тими ж стараннями “червоних директорів”, фестиваль стартував не восьмого серпня, як планувалося, а пізно вечорі десятого серпня. Старт “Червоної Рути” загальмували пожежники. Лише після втручання “згори”, дозволили ввімкнути електрику в палаці спорту “Юність”, де проходив конкурсний марафон.
Журі учасників фестивалю розділили за жанрами: поп-музика, рок і співці, але це лише умовно. Виконавське розмаїття солістів та груп значно виходило за рамки визначених та звичних форматів. Зокрема, як відзначали фахівці у свої рецензіях, Жанна Боднарук (Чернігів) з піснею “Приворожи” проілюструвала язичницьку традицію замовляння, Анжеліка Корщинська (Ужгород) поєднала академічний вокал з народною манерою виконання, Олексій Грицишин (Кривий Ріг) відтворив епос у електронному супроводі. Зворушливими і ліричними були пісні у виконанні В’ячеслава Хурсенка (Луцьк) та Тараса Житинського (Івано-Франківськ). Дещо з новий на той час естрадним напрямом поп-кабаре виступали гурти “Бункер Йо” та “Жнива”. Український реп викаблучував Андрій Круценко (Київ). Вразили особливою вокальною неповторністю сестри Леся та Галя Тельнюк (Київ). “Червоні черешні” (Рівне) були чи неєдині, що грали поп-джаз. Співів так-собі Олексій Вакула (Харків), але, щоб справити враження, добряче бив себе ножами та босоніж витанцьовував на битому склі. У кращих традиціях львівської поп-школи співали гурт “Пліч-о-пліч” та Оля Юнакова, дует “Крок” та Ірчик зі Львова.
На запорізькій “Руті” першої премії ніхто не отримав. У жанрі поп-музики друга премія дісталася гурту “Пліч-о-пліч”, Жанні Боднарук та В’ячеславу Хурсенку. Третя – гурту “Бункер Йо” , Тарасу Житинському, Лесі і Галі Тельнюк, Андрію Кілу. Дипломати: Алла Попова, Сергій Круценко, Олексій Вакула, “Жнива”, “Тандем”, Оресв Братущик та Орест Хома, Ірина Грей, Анжеліка Корщинська, Олексій Грицишин та гурт “Гайд-Паркан”.
У жанрі рок-музики: другу премію отримали “Табула Раса” (Київ) та “Форте” (Львівська область). Дипломати: “Еней”, “Імперія”, “Страйк”, “Д’еректор” та інші.
Переможцями авторської пісні були названі Віктор Царан, Андрій Чернюк та бард-гурт “Мак-Дук”.
Фінішувала запорізька “Рута” гало-концертом на стадіоні “Металург”. Серед глядачів місцевих також було небагато, на трибунах - в основному учасники фестивалю. Звісно, вони бурхливими оплесками зустрічали зірок першої, чернівецької “Рути”: Сестричку Віку, Тризубого Стаса та “Братів Гадюкиних”, а ось босоногого Андрія Миколайчука з його “Піду втоплюся у річці глибокій” довго не відпускали зі сцени.
А на завершення призер цього фестивалю Анатолій Сердюк (Запоріжжя) натхненно та пророче співав свою пісню на слова Дмитра Павличка “Вставай, Україно, вставай… кайдани порви… ти не рабиня Москви, й рабою не будеш ніколи…”
Закінчився концерт запорізької “Червоної Рути” за чотири години до введення у країні, тоді ще СРСР, надзвичайного стану, арешту Горбачова та “Лебединого озера” на телеекранах.
На Depo.ua "Червона Рута" – не отрута!": Як вибухнув чверть сторіччя тому "бандерівський" фестиваль у "красному" Запоріжжі
P.S. На запорізькій “Червоній Руті” я працював, був акредитований від держрадіо…
Немає коментарів:
Дописати коментар