Хортиця срібними крапельками зустрічала перші промінчики Сонця. Роси по самі вуха. Якби й не хотів, скупався…
Рівнодення – особлива мить, літо повернуло на осінь. Та це ще не осінь. За якусь годину-дві від нічної прохолоди ніц не лишилось. Навіть й не помітив, як мій одяг висох. Лише попід травами земля зберігала вологу. Було дуже приємно йти босоніж… і відчувати себе єдиним цілим зі Стародавнім степом Хортиці.
Люблю цю частину острова, яка, до речі, так й називається – Стародавній степ. Й прийшов сюди, у рівнодення, не випадково. Зараз тут цвіте євшан-зілля – літописний легендарний степовий полинь. Його чудодійний аромат зрозумілий тільки для своїх, корінням степового люду…
Немає коментарів:
Дописати коментар