П’ятниця, 13 - під Грушою Шевченка

Хвіртка рипнула й відчинилась. Розумію, здвинуло вітром. Але хотілось вірити, що це Груша запрошує мене до себе. Мовляв, давно не був, заходь…

Хортиця. І це ще не бабине літо

Стародавня давнина у перемішку з ароматами різнотрав’я, висушеного спекотним літом. Тиша. Повітря застигло. Таке відчуття, ніби долаю перехідну мить у часі. Ось, ще крок й опинюсь в іншому вимірі…
І це ще не бабине літо. А лише за крок від нього.

Непозбувно збентежені козаки

Нарешті й я побачив це!
Це вітраж – на стіні холу запорізької міськради. Створили його нещодавно. Після капремонту. Народ каже, що це непозбувно збентежені козаки.