Хвіртка рипнула й відчинилась. Розумію, здвинуло вітром. Але хотілось вірити, що це Груша запрошує мене до себе. Мовляв, давно не був, заходь…
До Груши Шевченка мене ноги самі повели. Останнім часом було стільки всього… Круговерть. Ні роботи, ні грошей, проблема на проблемі. Все йшло до того, що треба було зректися самого себе – своїх поглядів і переконань, перестати бути самим собою.
Намагався переступити сам себе… і злитися із сірою масою. Не вийшло. Не посірів. Й ось, цією важливою подією хотілось поділитись з… тим, хто в танку.
Але танк порожній…
З центру міста пішов собі тихесенько до Дніпра. Й сам того не помітив, як опинився під Грушою Шевченка. Вона огороджена металевим парканчиком. Раніше хвіртка трималась на засові, а тепер гойдає вітром. Коли підійшов, її вітром й відчинило. Сприйняв це, як Добрий Знак. Містика – в п’ятницю тринадцятого…
Це краєвид з пагорбу, що поблизу Груші Шевченка. На горизонті – південна частина Хортиці. Далі, ліворуч від острова, – колись був Великий Луг… Тепер можна тільки собі уявити, що звідси міг бачити Тарас Шевченко…
Немає коментарів:
Дописати коментар