Нарешті з’явилась можливість побувати на Хортиці. Вранці вагався – йти чи виспатись. Пішов…
Вагався не через спеку, а тому, що у вихідні на острові панують «атдихающіє». До речі, тепер «атдихающіє» орудують не тільки сокирами, а й уже пилками. Пиляють дерева на шашлики…
Робити їм зауваження – марна справа. Ці «атдихающіє» – місцевий пролетарій, нащадки переселенців, яких на Запорожжя масово завозили спочатку московська імперія, а потім совіти… На жаль, для них нема нічого святого, тому вони й нищать все на своєму шляху – і їх не зупинити розмовами…
Сонце починало припікати, коли на виступі скелі – величенький плац над Старим Дніпром – розбирали торби і накривали «поляну» мужики. По пакункам було видно, що жонаті. Мисочки, ложки, виделки, паперові серветки, помідорчики-огірочки у целофанах…
Сім чи вісім чоловік, всі пузаті. Вік десь… Ну, це той вік, коли у їхніх жінок постійно болить голова перед сном і вранці.
Що вони там святкували, не знаю. Якийсь мальчішнік…
А через пару годин їх треба було бачити. Повні чіпи. Понажиралися. Та й ще, плюс, сонечко голівки припекло. Один стояв раком, ніяк не міг підвестися. Поряд інший лежав, голову звісивши зі скелі і блював. Ті, що ще сиділи за «поляною», один одному голосно щось варнякали, слова плутані, як перед інфарктом. А ще один стояв над краєм скелі, хитався-хитався і бовтнувся у воду, впав або пірнув… Там небезпечне місце, під водою каміння. Можливо, сьогодні на одну вдову стало більше…
І таке тут повсюди. Народ лікуєт і пайот. Благо, що зазвичай «атдихающіє» виповзають на острів десь ближче до обіду, коли починає пекти сонце. Тож, для мене важливо встигнути їх не побачити, ну хіба шо трошечки і на зворотному шляху. Власне, що я сьогодні й зробив – зі сходом Сонця уже був на Хортиці. В дванадцятій дня – зник, коли кацапське водка піть зємля валяца – тільки-тільки починалося.
Ця ящірка мене розсмішила. Молоденька.
Фотографував глід. Дивлюся на камені сидить і розглядає мене ящірка. І так уважно.
– Привіт! – кажу.
Вона шурх, сховалася в травах. Обійшла мене довкола. З іншого боку вилізла на камінь і старається прямо в обличчя зазирнути.
– Що ти від мене хочеш? – питаю.
А вона голівкою повертає і очко на мене фокусує… Фотографша.
Це з гори – над балкою Оленячий ріг, або Широкою…
І курган.
Немає коментарів:
Дописати коментар