Тиша… Бодайбо що колихнуло.
Повітря ніби зупинилося. Застигло. Або спеклося за минулі дні…
Небо захмарене. Тому й Сонце не таке шкваркуче…
Старий Дніпро має сильну течею, та її майже не було помітно… Схоже, сьогодні на Хортиці час завмер.
Спочатку зрадів цій тиші. Мені її дуже бракувало. Манівцями через чагарники дотіліпався до берега… Весь пошкрябаний. Я сьогодні ходив не протоптаними стежками, а там, де не ступала нога атдихаючіх. Навпростець через яри, доли, карапкався по скелям… Потім бовтнувся у воду і… Поряд з жабами намагався відчути прохолоду.
Знаю, що жаб у молоко кидають, щоб не скисло… Гг!
Вода така ж тепла, як й повітря. Ніякої різниці. Я не скис, завдяки жабам, птахам, ящіркам… Так спокійно і затишно мені давно не було. Тільки ось, собі подумав, що не може ж бути так добре. Серце підказувало, що сталося щось надзвичайне, глобальне
Вже, коли прийшов додому, прочитав – Янукович підписав «язик»…
Вчора з колегою говорили «за жізнь». Плакалися один одному в жилетку – про своє, про хлопчаче. Кажу, що фактично життя промайнуло, нічого не лишилося… Чого я досяг? А нічого! Ні кар’єри, ні дому, ні сім’ї, ні дітей… Так, шалтай-балтай, аби від ранку до вечора.
Колега заперечив. Власне, цим він мене здивував. Не думав, що люди мене знають…
Так, ось, він сказав, що у мене є душевний спокій і що я маю можливість постійно бувати на Хортиці, а це немаловажно…
Певно, що так, мій душевний спокій – моє багатство. Ой, якби тільки хто знав, як він, цей мій спокій, тяжко заробляється…
Ну, й головне. На Хортиці груша-дичка добре вродила, тож буде й оковита…
Немає коментарів:
Дописати коментар