Ще з початку червня, у спеку – Сонце всю травневу красу попекло. По живому. Трави так й досі стоять запечені, як мерці у крематорії.
І дуже тихо, як перед кінцем світу…
Я люблю спеку. Тому +40 і більше – мені нормально. Зі скель спускався на берег і набирався сил від Дніпрової прохолоди, щоб йти далі. І так цілий день…
Якось колега надибала мої записи в інтернеті і єхидно запитала: «Що можна було робити цілий день під старою вербою?»
А й дійсно? Сьогодні знову сидів під своєю старою вербою і думи гадав саме про це.
Ногами у воді бовтихав. Дивився на протилежний берег, на чомг з дітками, на вужів і бабок, на чайок, на хвилі, які до берега зганяв вітерець, на хмари… Злякав мене телефонний дзвінок. Я звук вимкнув. І раптом з-під штанів, що лежали поряд, щось заплигало. Думав, ящірка або жаба залізли і заблукали. Потім збагнув – мобілка.
Телефонував давній приятель. Сказав, що на Оболоні, що щойно приїхав з Індії і нам треба терміново зустрітися, є важлива інформація – не для преси.
Він – йог. Коли дізнався, що зустріч прямо зараз і на Оболоні не можлива, обмежився натяками, щоб оператори Київстару, які прослуховують розмови, не здогадались.
Якщо перекласти сказане, вийде – боги, з яким він спілкувався в Індії, повідомили, що людству дано часу до жовтня, а отже треба запастися горохом…
– Чому горохом? – запитую.
– Бо, – прояснює приятель (сподіваюся, київстарівці не зрозуміли), – горох заливають водою і на другий день можна їсти, це, коли електрики не буде…
Коротше, зі слів приятеля, не буде електрики, газу, води в кранах… На руїнах орудуватимуть мародери. Люди лютуватимуть, вбиватимуть за ковток води…
– Тому йди і поки не пізно накупи гороху! – наказав приятель.
– А чим його розмочувати, якщо не буде води?
– Тобі все хіханьки-хаханьки! Знайдеш!
– Тоді, – кажу, щоб не обідити приятеля своїми хіханьками-хаханьками, – краще накуплю вівсянки, пластівців-екстра, їх і без води можна жувати.
– Вівсянку також добре, а ще, – радить приятель, – запасись горіхами, в них є жир, вітаміни…
Вже, коли додому повертався, розмірковував. Виходить, на тих, хто вціліє після катаклізми, якою лякав приятель, чекає ще одна – за календарем майя…
До речі, цей мій приятель – на відміну від мене, людина серйозна, аби шо балакати не стане. Не думаю, що його боги пожартували. У будь-якому разі, катаклізми для мене особисто розпочалися вже сьогодні, на Хортиці – розпалися по швам мої модні шорти. Інші, що купив десять років тому в Італії, хоч би шо. А ці, з базару, казали, турецькі, – рознитилися. Мало того, на самому інтересному місці, на матні, там, де цюцюрка, утворилася дірочка… Це ж коли я її встиг протерти?
Немає коментарів:
Дописати коментар