Запорожці... бродяги та волоцюги


Останнім часом Мамай навіть снився, що називається, начитався…

Один академік мені пропонував для публікації свій опус про Куликовську битву та свій родовід, коріння якого він здибав на тій битві, звісно, дворянське… Нічого тому академіку не став говорити. Щось прибрехав, мовляв, його публікація в черзі…
Ну, не було ніякої Куликовської битви. Точніше, битва була, але не Куликовська, і не одна. По-перше, московські «історики» й досі ніяк не визначилися, де ж саме розташоване те Куликовське поле. Ось, зокрема, одне зі зізнань (причому, на відміну від всіх інших попередніх, не сфальсифіковане): «Сотрудники Тульской археологической экспедиции вместе с коллегами из Государственного Исторического музея проводят раскопки Куликова поля с 1982 года. Восстановлены общая картина облика поля на протяжении трех тысяч лет: флора, фауна, почва… Специалисты для изучения 70-километрового коридора… использовали не только геомагнитную съемку. Здесь были прокопаны сотни метров траншей. Местность в прямом смысле слова прочесывали солдаты и школьники. Приглашали даже экстрасенсов. Однако за годы поисков не было найдено ни одного важного предмета, позволившего бы, достоверно утверждать, что битва происходила именно в северной части поля рядом с деревней Хворостянкой и рекой Смолкой».
Втім, навіть попри відсутність доказів, ці вчені вважають (офіційне твердження), що Куликовська битва «відбулася 8 вересня 1380 року між військом московського князя Дмитра Донського і військом претендента на ханський престол — Мамая на Куликовому полі між ріками Доном, Непрядвою та Красивою Мечею (зараз — Тульська область, Росія)».
А мій академік переніс Куликовську битву ледь не на Красну площу Москви… Існує й така версія.
Але за цими та іншими версіями, Мамай, побитий Дмитрієм Донським, разом із сином «навернулися на православную віру» (треба розуміти, істинно канонічну і дуже московську) і поселився в Глинську (нині Золотоноша Черкаської обл.)… Ще за однією версією, Лекса (у хрещенні Олександр), внук Мамая (син Мансура-Кіята, сина Мамая), прийняв православіє та отримав від великого князя Вітовта землі на межі із Золотою Ордою (нині Полтавської та Черкаської областей), а з Глинська пішов родовід Глинських та пов‘язані з ним роди Острозьких, Вишневецьких, Ружинських, Дашкевичів, а по жіночій лінії – Іван Грозний (його мати Олена Глинська, батько Василій Третій, до речі, прапрадід Дмитрій Донськой).
Втім, тут не треба забувати і про другу жінку Івана Грозного – італійку, товстелезну бабу, Софію, яка, потрапив у ординське кубло, ужахнулась і змусила чоловіка переписувати історію. Дещо і в деяких літописах змінили. Згодом ці корегування продовжила Єкатєрина Друга, німецька принцеса. Вона знищила майже всі історичні документи, натомість написала нові, деякі власноручно, де нахабними історичними фальсифікаціями перетворила по суті ординську Московію на християнську… Як і Софія, Єкатєрина Друга старалася не для держави, а, перш за все, щоб самій не було соромно перед Європою. Аякже, їхала до Московії (1744 рік), думала, цивілізація, як і скрізь в Європі християнство, а опинилася серед нібито християнських храмів, але схожих на мечеті та ще й з ісламськими традиціями. Від Тимура (1361 рік) і аж до Петра Першого (1705 рік) в цих храмах молилися за ханів Золотої Орди – наставників бога на Землі… Тож, Єкатєрині Другій треба було перш за все знищити будь-які свідчення про Московський улус і замінити на пристойне християнське коріння, тому за основу «державотворення» була взята авторитетна Київська Русь…
Втім, як не крутили Єкатєринінські «історики» зі спеціально створеної нею винятково з німців таємної комісії, щоб повернути у потрібне русло процес успадкування Москвою духовних цінностей Київської Руси, скрізь заважав Мамай. Довелося винахідливим «історикам» перетворити Мамая на цапа-відбувайла, власне, для цього й була вигадана Куликовська битва, і не тільки Куликовська… і всі ординські «гріхи» князів Московії перекинуті на Мамая. Змішали з гряззю так, що від Мамая, фактично, нічого не лишилося. Хіба що картини під рушниками в кожній українській хаті.
Бог тим «історикам» суддя. Важливіше інше питання. Що ж це за людина, Мамай, якщо повсюди його портрет люди розміщали поряд з образами? Адже він не святий, і не божество. На Мамая ніхто не молився… Такого масового шанування міг заслужити тільки народний герой.
Для мене Мамай асоціюється з Нестором Махном. Хтозна, можливо, вони й були подібними. У будь-якому разі, їх об’єднує Дике Поле.
Махно у наших краях до 1922 року утримував землю від совітів та білих – давав добряче прикурити й одним, й іншим. Захищав споконвічні звичаї запорожців… І як не старалися кремлівські «історики» оббрехати Махна, він був і залишається народним героєм.
Про Нестора Івановича я особисто знаю з розповідей моїх прадідусів та прабабусь, які були очевидцями тих подій.
З Мамаєм складніше. Відстань в часі значно більше, та й у колах науковців домінують здебільшого фальсифіковані факти.
Відомо, що він загинув у 1381 році в Кафі (можливо, навіть у 1380 році, до так званої Куликовської битви).
Знаємо також, що Мамай – половець, талановитий воєвода… Темник, тобто в Золотій Орді мав десять тисяч воїнів. Але воював з ординцями. У цих битвах на його боці виступали князі Київської Русі і Литви.
Після поразки Мамая (близько 1380 року), Великий князь Литовський Ягайло добив Тохтамиша. А через два роки, 23 серпня 1382 року, за інтриги свого васала Дмитрія Донського з Литвою Тохтамиш спалив Москву…
Небагато.
Тут, певно, треба зважити й на те, що у Махна й Мамая, крім Дикого Поля (безмежних степів), були ще й плавні – Дніпровські плавні (за часів Запорозької Січі – Великий Луг). А це особлива територія, і з давніх-давен в цих протоках серед чисельних річок жили тільки ті, які могли тут вижити. Бродники – які контролювали торговельні та військові каравани на бродах, зокрема, в літописному місті Протовче, що на півдні острова Хортиця, на Протовчому броді, а також волоки – луки, крім того, на порогах та по затокам допомагали провести судна – де по воді, де переносили берегом…
Плавні завжди були недоступними для кочівників-загарбників. Уже навіть тим, що, скажімо, в теплу пору року – комарі, змії та інша живність відбивали охоту непроханим гостям втручатися на цю територію…
Мамина однокурсниця розповідала, що під час війни її родина разом з іншими селянами переховувалися в плавнях і від німців, і від совітів, мали й корів, й коней… У 1955-57 роках плавні затопили штучним морем і Великий Луг зник під Каховським водосховищем, а це понад чотириста кілометрів квадратних…
За Геродота, плавні Великої Скіфії греки називали країною Гілеєю, де, на їхню думку, мешкали люди, подібні до богів… І не тільки тому, що люди-боги не бояться вологості та комарів.
Тутешній люд споконвічно жив з військового ремесла. В певній мірі їхні звичаї та військові традиції сформували й природні умови проживання. Як на мене, саме плавнями загартовані воїни в своїй переважній більшості й входили до складу війська Мамая. І сам Мамай був тієї ж закваски… А отже, цілком природно, що Мамай ганяв по степу ординців, якщо ті наважувалися сюди сунутися… Тому й здобув народної шани на віки.
А через століття під знаменом легендарного Мамая сформувалися військові загони Першої Запорозької Січі на Малій Хортиці (тепер також затопленої так званим озером Леніна). Тобто, мені імпонує думка, що запорозьке козацтво – не є біглими селянами, які, як вважається, йшли на Низ, на Великий Луг, щоб захистити країну від навали, визволити ясир на Кічкаській переправі тощо. Про це я уже не раз говорив, розповідаючи про бродників з Протовчого.
І раз вже я порівняв Мамая з Махном, то, військо Махна також складалося з місцевих, і аж ніяк не із зайд.
Ось, за темою стаття на «Новій Січі». Рекомендую: «Як запорожці стали козаками та покозачили Україну»

“Чи воювали козаки з татарами? Ви будете здивовані, але питання поставлено некоректно. Хто такі козаки? Козаки – це етносоціальний термін, що означає певну автономію групи населення, яка живе переважно з воїнського ремесла та не входить у певне державне утворення. Термін «козаки» безпосередньо пов’язаний з татарськими традиціями – саме серед народів, яких називали «татарами» – інакше кажучи, народів, які були підданими золотоординської імперії, зявилися ватаги, або цілі племена КОЗАКІВ…, отже:
Як запорожці стали козаками та покозачили Україну

Коментарі