Козаки – люди загартовані. Цілорічно переважну частину доби проводили на свіжому повітрі, здебільшого верхи на конях. Від ранньої весни та до пізньої осені спали на дворі. Тож, практично не простуджувались. А якщо у холодну пору року хто й підхоплював нежить, то такого характерники за добу ставили на ноги.
У степу, польових умовах походу, лікування мало бути терміновим та професійним. Застосовували, в основному, трав’яні настоянки, власне те, що було під рукою. Влітку – свіжу траву, взимку – суху. А ось, заварювали на освяченій, Йорданській воді. Тримали її у срібному, або мідному посуді. Якщо такої не було, використовували ковальську. Це та вода, в яку ковалі для охолоджування занурювали шаблю, коли її кують. Або – вода, у яку занурювали шаблю після заточки. Нерідко заварювали трави на відварі з вовчого м’яса.
