Як запорожці дні року датували

Знаменитий лист турецькому султану запорожці датували словами: “Числа не знаємо, бо календаря не маємо, місяць - на небі, рік - у книзі, а день такий, як і у вас – поцілуй у голе гузно кожного з нас”. І це правдиве зізнання. Якби й хотів султан Мехмед IV дізнатися, коли йому була написана ця відповідь, не допомогли б навіть цьомкання козацьких дуп.

Провідні історики також не спромоглася дати однозначну відповідь щодо датування за козацьким календарем. За їхнім тлумаченням, лист запорожців турецькому султану, ймовірно, був написаний у 1676 році та поширений у 1683-у австрійським командуванням серед своїх військ під час битви за Відень. Відтоді, перекладений різними європейськими мовами, набув неабиякої популярності уже як художній твір. Втім, всі дослідники одностайно підтверджують те, що козаки жили за християнським календарем. Хоча й мали виключно своє, м’яко кажучи, автономне ставлення, як до церкви, так і до релігійних празників, позначених у календарі. Саме тому козацький “місяць - на небі”, а “рік - у книзі”. Церква, як відомо, щороку, приміром, Великдень визначає за місяцем – це перша неділя після повного місяця, що наступає після весняного рівнодення.
На відміну від хліборобів, козаки не дотримувалися так строго церковних обрядів та дат, як в селах, а пристосували їх до свого походного життя. Тож, набожність січовиків, як наголошував історик Дмитро Яворницький, була позбавлена будь-якого святенництва і базувалася скоріше на почуттях, ніж на розумі. Приміром, запорожці щиросердно жертвували на монастирі та будували церкви. На землі Вольностей, до речі, частенько навідувалися ченці, бо знали, що з козацької милостині стане на відбудову монастиря та вирішення інших потреб. Причому, це були зайди навіть із сусідніх країн. Разом з тим, запорожці зі священиками не церемонились, могли й заїхати у пику, якщо духовна особа на те заслуговувала. Та, власне, “вакансію” священника визначав Кіш, брав на один рік. “Виписували” собі священика з Києва, зазвичай з Межигірського монастиря. Але на Запорожжі найнятий на службу священик підпорядковувався козацькій громаді, а не митрополії. Якщо він, скажімо, відважувався заперечувати сталий порядок, такого гнали геть, а обов’язки священика доручалася комусь з побратимів. Кодексу кочового, професійного війська підпорядковувався й річний календар, де відлік вівся від найважливіших у запорожців церковних празників: Різдва, Нового року, Водохреща, Великодня та Покрови.
1 січня, на Новий рік, за давнім козацьким звичаєм, відбувалися загальновійськові ради для вибору старшин. У разі потреби такі ради скликали ще й на Великдень та першого жовтня, на Покрову. До речі, у конституції Пилипа Орлика також пропонується скликати Генеральну раду у Гетьманській резиденції тричі на рік, як на Січі: на Різдво, Великдень та Покрову.
На Запорозькій Січі про початок ради сповіщали пострілами з гармат та били у литаври. У святкових строях козаки збиралися на майдані, вишикувалися у велике коло. У центрі біля прапорів та литавр гуртувалась січова старшина з регаліями влади: кошовий з булавою, суддя з військовою печаткою, писар з каламарем та осавул з малою паличкою. Коли рішення щодо новообраної старшини приймалося одностайно, козаки кидали вгору шапки, плескали у долоні та вигукували тричі: “Слава!” Якщо ж ні, то зазвичай голосування переростало у бійку. “Противники у своєму озлобленні доходили до того, що навіть кидалися на курені, розоряли їх, ламали все на своєму шляху й наносили одне одному великі криваві та великі збитки”, - констатує Дмитро Яворницький.
Також 1 січня січовики між собою “розділяли ріки та урочища”. Кожен курінь “по ляпасам” (з німецької Los - жереб) визначав для себе територію, на якій продовж року козаки мали право вільно рибалити та полювати.
6 січня, на Водохреща, запорожці влаштовували загальносічовий військовий парад з традиційним водосвяттям на Дніпрі. За переказом Дмитра Яворницького, козаки збиралися перед церквою зі зброєю та знаменами По закінченню богослужіння йшли до Дніпра, де відбувалося таїнство Ордані. Під залпи гармат і рушниць священик трикратно занурював хрест у воду. Такою ж стріляниною “розганяли кутю” напередодні Водохреща, ввечері на Голодну куть, здавалось, наче й справді війна йде.
24 грудня, у Святвечір, та 25 грудня, на Різдво, а також на Великдень – йшли на ралець. Тобто носили святкові подарунки: калачі на Різдво, або паски на Великдень. Найперше, відвідували кошового, який обов’язково пригощав взварцем (вино з медом). На другий день свята ходили на ралець до сусідів, а вже на останок, третього дня, до писаря.
1 жовтня, в день Покрови, молитовно вшановували свою покровительку та заступницю Богородицю.
Божу Матір козаки називали Покровою. Свято було запроваджене у Візантії на знак про чудесне визволення Константинополя від сарацинів у десятому столітті. Запорожці боронили свою Батьківщину від чужоземних набігів, тож, не випадково ця легенда набула у них особливого значення.
8 листопада, день архистратига Михаїла, та 6 грудня, Миколи-Чудотворця, також були особливо шанованими празниками на Січі. За козацьким повір’ям, архистратиг Михаїл впливав на хід бойових дій - своєю трубою сповіщав про наступ або відступ.
Микола-Чудотворець вважався покровителем усіх подорожуючих. Його ікона була неодмінним оберегом запорожців у їхніх походах суходолом та на чайках Чорним морем.

Січовий календар

Січень
1 – Вибори старшини
Якщо результати виборів задовольняв, козаки кидали вгору шапки, плескали у долоні та вигукували тричі: “Слава!”
5 – Голодна кутя
Напередодні Богоявлення була третя, Голодна кутя – скоромна. А по вечері козаки стріляниною розганяли кутю.
6 – Водохреща
Загальносічовий військовий парад біля церкви після Богослужіння.
На Дніпрі, де відбувалося таїнство Ордані, під залпи козацьких гармат та рушниць священик трикратно занурює хрест у воду.
7 – Пів-Івана
Виряджали всі свята. Називали цей день Пів-Іваном, бо куті лишалось на пів ложки. А ось, оковитої було, хоч залийся. Вважалося, на Пів-Івана – гріх не напитися, отож й виводили:
“Хто п’є, той кривиться,
Кому не дають, той дивиться,
А ми будемо пить і Бога хвалить:
І за нас, і за вас,
І за нашу неньку стареньку,
Що навчила нас горілочку пить…”

Лютий
2 – Стрітення
Освячували у церкві Громицю – свічку, що оберігала від грому. Також її запалювали та давали у руки небіжчику.
Вважали, що зима тричі стрічається з літом: на Стрітення, на Сорок святих та на Благовіщення – а надалі вже по любе буде тепло. На Стрітення визначали, якою буде весна: якщо йшов сніг, значить - рання, а відлига, то морозитиме довго.

Березень
9 – Сороки
День Сорока святих називали “Сороки”, казали, сьогодні сорока іменинниця, мостить собі гніздо з сорока галузок. Також вважали, що на Сороки з вирію повертаються птахи.
Жінки в церкві запалювали сорок свічок та били сорок поклонів, щоб повернулися з походу їхні чоловіки. А коли проводжали на війну, Стрітенською освяченою водою кропили козака і його коня зі словами: “Боже, тебе збережи!”
Полоскозуб
Перший день Великого посту називали Полоскозубом, бо у цей день рота полоскали горілкою, щоб бодай що скоромне не застрягло поміж зубів.
На Великий піст – постили по можливості.

Квітень
Великдень - перша неділя після повного місяця, що наступає після весняного рівнодення.
Після Богослужіння христосувались, тричі вітали один одного словами: “Христос Воскрес!”, на що відповідали: “Воістину Воскрес!”, при цьому тричі обнімались та цілувалися. Тут же обмінювались пасками та крашанками. Веселились, раділи святу. Влаштовували молодецькі забави: бої лава на лаву тощо.

Травень
9 – Миколая-літнього
Казали: “Прийшов Миколай, коней випасай”, - на Миколая-літнього коней окропляли свяченою водою та їздили верхи, “щоб нечиста сила коней не мучила”.
Вважали, що Микола-Чудотворець на небі не сидить, він один з тих святих, хто на землі, людям допомагає.

Червень
Дуван дуванити
Свято повернення з походу та розподілу воєнних трофеїв. Дуван дуванити – значить, ділити здобич. Цей фразеологізм запорожці запозичили у турків та кримських татар.

Липень
20 – Іллі
Вважали, що Ілля є наступником громивика Перуна. За легендою, коли біси повставали проти Бога, то Бог наказав Іллі прогнати нечисту силу з неба. З того часу Ілля ганяється за бісами і пускає в них вогненні стріли: громи і блискавки. Тож, казали: “Грім гримить, то Ілля по небесному мосту у огненній колісниці їде”.
27 – Пантелеймона
У цей день до схід сонця козацькі знахарі збирали цілющі трави та заготовляли їх для лікування.

Серпень
1 – Маковея
Козаки разом зі священиком йшли на Дніпро, святили та занурювалися у воду – на спогад про хрещення Руси князем Володимиром.

Вересень
2 – Семена
В день Преподобного Симеона Стовпника і матері його Марфи, який ще називали “Семена”, козаки справляли постриження молодих хлопців та вперше садовили їх на коней. Ця традиція ведеться зі княжих часів, коли княжичів вперше саджали на коней та везли до церкви, а після Богослужіння постриження виконував єпископ.

Жовтень
1- Покрови
Запорожці вірили, що Свята Покрова охороняє їх. За обітницею Божій Матері, будували церкви. Зокрема, Покровська церква на Січі вважалася головною. В ній проводили ради та вирішували різні питання, готувались до походів тощо.
У церкві під час літургії козаки за традицією тримали напівоголені шаблі, символічно демонструючи свою готовність у будь-яку мить під заступництвом та покровительством Пресвятої Богородиці захистити християнську віру.

Листопад
8 - Архистратига Михаїла
За козацьким повір’ям, архистратиг Михаїл впливав на хід бойових дій - своєю трубою сповіщав про наступ або відступ.

Грудень
6 - Миколи-Чудотворця
Микола-Чудотворець був неодмінним оберегом запорожців у їхніх походах суходолом та на чайках Чорним морем. Вважали, що Микола-Чудотворець завжди присутній поміж козаків, але невидимий. Причому, його бачити не можна. Проте, якщо не звернутися до нього з обітницями, то приречений на гибель. Залежно від статків, кожний козак виконував власну обітницю, дану Чудотворцю, здебільшого це будівництво церкви на честь Миколая.
24 – Святвечір
На Святу Вечерю збиралися куренями. Вважали, що на Різдвяну кутю душі померлих та загиблих прилітають, тому казали: “Ми всі, з усього щирого серця та з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на Святу Вечерю, даємо їм усе, що маємо, щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут”. Першу ложку куті підкидали до стелі – загиблим душам.
А ще впродовж дня та на Свят Вечір води не пили. За переконаннями козаків, той, хто витримає спрагу напередодні Різдва, тому ніякі походи не страшні.
Вставати та виходити з-за столу на Святу Вечерю – не годилось, та й розмовляти багато – не добре.
25 – Різдво
По вечері хтось тихенько починав співати: “Бог Предвічний народився…” А потім ще й ще – інші колядки. Починали різдвували та йшли на ралець – несли калачі кошовому, а той на віддяку щиро пригощав взварцем.

Дати зазначені за григоріанським календарем. Різниця між юліанським і григоріанським календарями: у XVI та XVII століттях становила десять днів, у XVIII – одинадцять, а нині - чотирнадцять.
Запорозьке козацтво проіснувало з п’ятнадцятого по вісімнадцяте сторіччя. Григоріанський календар був введений наприкінці шістнадцятого, у 1583 році, і де-юре відразу ж був запроваджений в Україні, оскільки на той час українські землі входили до складу Речі Посполитої. Але серед населення, зокрема й січовиків, залишався популярним юліанський календар.

На Depo.ua Річне коло козацьких свят, або Як запорожці дні року датували