Таємна зброя запорожців

"Лист запорожців турецькому султану", і це є беззаперечним фактом, завжди слугував "таємною зброєю", що своїм "гострішим за козацькі шаблі" дотепним гумором підбадьорював воїнів та сприяв перемозі над загарбниками.


Вперше "Лист" у вигляді листівок надрукували у 1683 році у Австрії. Перекладений з української мови на німецьку, за наказом командування, він поширювався серед військ, що боронили від турецької навали Відень. Козацький епістолярний твір тут же набув неабиякої популярності та швидко розповсюджувався іншими мовами воїнів, що чинили опір османцям. Підбадьорене "Листом" військо європейської коаліції держав перемогло у битві за австрійську столицю та змусило Османську імперію назавжди відмовитися від намірів завоювати Європу.
Автор німецького перекладу "Листа" не відомий. Втім, за припущенням науковців, ним міг бути український шляхтич Юрій Кульчицький, який прославився своїм вчинком, коли пробрався крізь ворожі турецькі позиції до козацького війська зі звісткою, що виснажені голодом оборонці Відня потребують підтримки. Він, як герой "Віденської відсічі" 1683 року, у нагороду отримав чималі гроші від міської ради та трофейні триста мішків кави, що дозволило йому відкрити першу у Відні кав’ярню. Каву готував за власним рецептом, до тепер відому як "віденська". Кульчицький був перекладачем, тож, ймовірно, "Лист" переклав не тільки німецькою, а також й польською.
Друкований "Лист" українською побачив світ лише у 1843 році, як додаток до "Історії Малоросії" Маркевича. Двома роками раніше був опублікований польською мовою у часописі "Львов’янин". Згодом віршований переклад "Листа" французькою створив Гійом Аполлінер. На англійську мову переклала канадка Флорін Лайвсей. У 1870-х роках запорозький краєзнавець Яків Новицький знайшов рукописну копію, написану у XVIII столітті, та передав її до Катеринослава (нині місто Дніпро) історику Дмитру Яворницькому. А той одного разу зачитав "Листа" своїм гостям, серед яких був Ілля Рєпін. Вражений колоритним гумором запорожців, московський художник вирішив намалювати картину та попросив про фахову допомогу історика.
Яворницький та Рєпін, обидва родом зі Слобожанщини (нині Харківщина), швидко знайшли спільну мову. Дмитро розповів все, що знав, навіть возив Іллю на місце перебування Чортомлицької Січі, щоб той краще уявив собі образ легендарного кошового отамана Івана Сірка. За порадою земляка, художник мандрував Україною, місцями, прославленими запорожцями, а також відвідав Кубань та Північний Кавказ, де створював ескізи майбутньої картини. Ця робота була захоплюючою та кропіткою, тривала чотирнадцять років. Рєпін настільки перейнявся історичними подіями та козацькими легендами, що аж трохи перестарався - "вліпив весь сир в один вареник" - поряд з історичною постаттю Івана Сірка втулив літературних гоголівських Тараса Бульбу із синами: Остапа із забинтованою головою та Андрія у круглій шапці. Спочатку назвав картину "Запорожці", але невдовзі перейменував у "Запорожці пишуть листа турецькому султанові", і таке уточнення було небезпідставним. Окрім "історичної недостовірності", сучасники угледіли "таємну зброю" козаків, що пишуть листа Грицьку Нечосі (запорозьке прізвисько Потьомкіна), який подав ідею цариці ліквідувати Січ. Зокрема, з Бульбою та його синами на картині асоціювалося Гоголівське "Виршу, говоренную гетману Потемкину запорожцами". А отже, справжній "Лист" московському холую тодішні царські спецслужби переробили у "турецький" та підкинули історикам. Проте, картина Рєпіна на вітчизняних виставках та за межами імперії набула неменшої популярності, аніж сам "Лист" за часів оборони Відня. Певно, завдяки уточненій назві, у 1892 році була куплена за 35 тисяч рублів Олександром III та до 1917 року прикрашала царські палати, а нині – Державний російський музей. Схоже, теперішні кремлівські карлики й не здогадуються, що у них прямо під носом причаїлась "бомба", що ототожнює невмирущі традиції української зброї – дотепного гумору та здорової сатири. Не важливо, якою мовою, або пензлем, писано. Відомо чимало редакцій "Листа", датованих 1600, 1619, 1620, 1667, 1683, 1696, 1713, 1775 та іншими роками, аж до наших днів. Та завжди, у всі часи, кому "Лист" адресувався, того українське козацтво перемагало. Ось, декілька таких "Листів".
Найпопулярніший - "віденський" лист. За легендою, написаний Іваном Сірком "з усім кошом Запорозьким" у відповідь турецькому султану Мехмеду IV. Відомо чотири редакції. Перша така:

"Ти - шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого Люципера секретар. Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмося, землею і водою будем битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам’янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницький собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас!"

Дмитро Яворницький пов’язує цей лист з Іваном Сірком через епізод 1674 року, коли взимку, під Різдво, сорокатисячна татарська орда та п’ятнадцять тисяч турецьких яничар намагалися підступом заволодіти військовим гарнізоном на Чортомлицькій Січі. Вороги сподівались, що козаки на свято напилися та будуть неспроможними захищатися. Але запорожці витримали нічну атаку та розгромили численні загони османців. Наступного року козаки помстилися завойовникам походом до Криму. Про що Іван Сірко листовно оповістив султана: "Не мислили бо ми, Військо Низове Запорозьке, входити у війну і неприязнь з Вашою Ханською Милістю і з усім кримським панством, якщо б не побачили її початок з вашого боку. Ваша Ханська Милість, послухавши дурної поради сумасбродного і позбавленого розуму цареградського візиря, а по нім і наказу Найяснішого і Найвельможнішого султана свого, почали з нами війну минулої зими... І так як ваші дії засмутили нас і завдали нам, Війську Запорозькому, досаду, то ми, за прикладом давніх пращурів і братів наших, вирішили постаратися за обіду і огорченіє воздати, і відомстити Вашій Ханській Милості і всьому Ханству рівним за рівне, але не тайно, як ви зробили, а відкрито, по-рицарськи…".
Дипломатичне козацьке листування з володарями інших країн, у тому числі й з турецьким султаном, дотримувалося певного етикету та здебільшого велося латинською мовою. А перекладений з української на німецьку та інші мови "Лист запорожців турецькому султану", що став популярним під час боїв під Віднем, ймовірно, кількома десятками роками раніше був написаний жартома козацьким писарем, сподобався січовикам та передавався з вуст у вуста. А отже, зрозуміло, що ніякому султану не відсилався.
Відомо декілька таких літературних варіантів листів запорожців, адресованих Осману, Махмеду IV, Ахмету III, Ахмету IV, та не тільки султанам. Приміром, під час Другої світової війни у сатиричному журналі УПА "Українському перці" був надрукований лист Гітлеру та Сталіну, датований листопадом 1943 року:

"Та хай знають усі люди на землі, всі боги на небі, всі чорти в пеклі, усе живе й мертве, старе й мале, сильне і немічне, все те, що здихає, що на світі вічне, що я – Перець український, всім перцям перець і запорозького перця син, Мужицькою Українською Милостю з української землі зроджений, для підперчування українського борщу призначений, великою силою і могутністю обдарований, ще в давнину чумаками як страшна биків-волів круторогих підганяюча сила вживаний, сходжу від сьогодні між люди і, насамперед, горе велике від мене всім тюхтіям гречкосіям буде.
Усяк, хто плаче, скиглить, просить, усяк, хто злодюгам хліб свій задарма виносить, усяк, хто свою потилицю у злості великій чуха, хто брехунів і шарлатанів, розвісивши вуха, слуха, хто чекає при березі моря погоди, хто за овечою шкурою не бачить вовчої породи, хто, як заєць, на своїй землі животіє, хто, як пес лягавий, перед ворогом мліє, хто в рабство віддає своїх діточок рідних, хто ворогам продає братів своїх рідних, усяк, кому кат безборонно ліпить на лобі гулі, хто за працю тяжку покірно глитає дулі, усяк, хто на печі любить в цей час лежати, хто носа боїться висунути з хати, усяк, хто, як віл, як худоба, сам в ярмо свою шию саджає, хто у ворога милостині слізно благає, — від мене пощади нехай не чекає.
Таких людців нещадно довбнею лупитиму, на глум підійматиму, з печі лежнів зганятиму. Всю силу і їдкість перчини їм куди треба впихатиму, аби сучі діти хапали сокири, рогачі, вила й рублі, дишлі, люшні, ножі і дубові палиці — що під руки попало, бо пора за дармоїдів взятися саме настала. Пожену всіх на бій за волю, землю, владу і славу, за Велику Українську Самостійну Соборну Державу!"

У тому ж 1943 році на кшталт Листа запорожців турецькому султану написали в’їдливу вісточку "партизани Н-ского загону" із Житомирщини:

"Гітлерові – посіпаці, скаженому собаці.
Кобель тебе зачинав, а сука сплодила, на білий світ пустила.
Ото-ж скурвий сину, (осиновий кіл тобі в спину) прописуємо, що ми живі та здорові, як ті дуби у діброві, кланяємось тобі голим задом і просимо вас поцілувать в сраку нас.
А вже, своїм чередом, покропим передом, щоб ти розуму набирався, щоб ти з нами не тягався, та ще побажаємо тобі від щирого серця сто болячок у реберця, сто чортів у твою пельку, щоб ти швидше ліг в земельку, в осиковий гроб, та й мать твою в’йоб!
А вже ти зграю свою скликав. А вже ти руки криваві потирав, нахвалявся, чорним душам присягався: "Я пошлю на схід вояків-арійців. Я розіб’ю партизан, розвію, чорним попилом села покрию, кров‘ю людською упю’ся та й повеселюся. Тай пошлю я машини і танки, щоб дали ворогам прочуханки. А для більшої рації – ще підкину й авіації. Отоді в тилу буде мирно та тихо". А тебе, людожере, спіткало лихо.
Як води з моря не випити, як вітру в полі не спинити, так і нас, партизан, хоч сказися, хоч сто разів навколо обкрутися – не здолати тобі нас, не розвіяти, бо ми є месники народні, захисники благородні. І не злякають нас ні машини твої, ні танки, бо є для них партизанські приманки. Самі їх готуємо, непрошених гостей чатуємо. Їдуть вони на машинах і вибухають на партизанських мінах. Всім їм отут надходить капут! Бо вояки твої — арійці не заслуговують на інші гостинці. А ще потішили нас, партизан, твої літуни. Над лісами гасали, бомби з юнкерсів скидали. І бомби й батальйоні міни кожної днини. Є великі втрати, бодай не збрехати. У нашої баби Насті дві курки вбито зозулясті.
Біля дирявого моста приблудній корові одбито хвоста.
Наведено жах на болотяних жаб.
Хоч вір, хоч ні, а так було усі дні.
Кобиляча твоя голова! Не розум у ній, а трава. Ти, свиняче вухо, нашої поради послухай. У першу чергу не вір генералові авіації Кіцінгеру, не вір ні трохи й рейхском сарозі України Коху. Надсилають вони тобі депеші, надсилають листи, щоб брехню свою замести. Адже доложили, що партизан перебили. А ми всіх вас положили. У тебе вже й так скоро лопнуть вуха, колиб хто підслухав, які вісті йдуть з фронту і тилу – хоч від разу лягай у могилу.
А поки ти живий, ми тобі напишемо, своїм листом потішимо. Несусвітній ти телепень, дурний, як пень! Чухай тепер свої вуха ослячі та приказуй: "Коли б то знаття, що буде таке буття!"
А вже й б’ють… Так б’ють, навіть дихать не дають. Біля Курська і Орла - твоя армія лягла. Коло Білгорода - теж засралася орда. У Сицілії клепають, в Донбасі - починають. Партизани (це не диво) б’ють тебе і в хвіст, і в гриву! Ми тебе потішимо, ми тобі пропишемо, як зозуля уночі… та ніколи ж не бувало, щоб вночі вона кувала. Ой, не дарма птиця кує - смерть тобі вона віщує. Чуєш, свиняче рило, щоб тебе громом убило! Гола ти срака, задрипана собака. Щоб тобі руки й ноги звело, щоб тобі живіт підтягло аж до самого пупа, арійська ти залупа! Під листом цим підписалися 1943 року, в липні місяці Н-ські партизани"
Оригінал листа зберігається у Житомирському краєзнавчому музеї.

Уже за радянських часів, на початку 80-х років минулого століття, як стверджує Володимир Мартинюк, у книгарні між сторінками університетського підручника з теоретичної фізики він знайшов вкладений аркуш з листом нащадків запорозьких козаків секретарю ЦК КП України Щербицькому. Повний текст цього листа він опублікував у 2003 році у журналі "Освіта":

"Ти, посібник колонізаторів, всесвітній брехун і зрадник українського народу, душителів Волі і Слова брат і товариш, а самого нагородженого свояк.
Який ти в чорта українець, коли не знаєш мови української. Чорт.., а ти і всі посібники русифікації пожирають. Не будеш ти годен нащадків запорожців від Мови Української відучити, твоїх жандармів ми не боїмося - за Мову, за Волю будемо битися з тобою, і не вдасться тобі сховати від нас історію нашу, спадкоємець ти царський, а кар’єрист Верхньодніпровський, Лук’янівський ти катюга, санітар з психіатрички, пацюк з подільських нужників, хуліган ти з Холодної вулиці, Печерський позаштатний інформатор, Кремлівський ...лиз, тричі орденопросець. Проламають твої груди ордени за українське добро. Знаємо, що ти з України вивозиш, злодюко, бо вкрадене у народу ні в які мішки не сховаєш.
Тобі не терпиться, ти поспішаєш, щоб ще за свого запроданого життя русифікувати Україну. Але запам’ятай, професор: дужче тиснеш - швидше тріснеш. Українці зрозуміли тактику твоїх хазяїв. Вони вже у нас на гачку і не зіскочуть тепер, не допоможуть їм ні тимчасові відступи, ні компроміси, бо колоніалізм, у яку одежину його не замаскуй, залишається колоніалізмом.
Голос твій, Іудо, нам не подобається, бо часто лижеш холодні московські зади. Спокусник ти шансонеток, Черепановогірський тіфозі. Не простять тобі українці славного козака Шелеста - любив він мову нашу, беріг він Мову нашу від денаціоналізаторів. Всесвітній ти колотун, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча .., різницька собака, нехрещений лоб, а твою матір чорт.., тому такого й вилупила, запроданця.
Отак тобі діти України кажуть, плюгавче. Невгоден ти жити на святій Українській землі.
Числа не знаємо, бо календаря не маємо, місяць у небі, а рік у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за це в ... нас. Тобі не звикати.
Ніякі не буржуазні, а діти робітників і селян,
нащадки запорозьких козаків, не запроданці,
а Українці".

"Таємну зброю" козацького пекучого гумору застосовують й наші сучасники. За ці уже майже три роки війни на сході написано чимало листів та викладено у соцмережах. А один з найперших листів Путіну було відзняте на відео мистецьким об’єднанням Babylon13. Бійці 95-ї аеромобільної бригади переодяглися в козацькі шата, подібно до намальованих Рєпіним, але в руках тримають сучасну автоматичну зброю. "Царю" Путіну українські вояки обіцяють дати копняка під зад, а на завершення додали уже відомий у всьому світі вираз: "Путін хуйло, ла-ла-ла-ла!" Опубліковане на YouTube це двохвилинне відео набрало сотні тисяч переглядів.
Крім того, у соцмережах народ ставить "лайки" і репостить "Лист запорізьких козаків фюреру XXI століття - Путіну!":

"Ти, фюрер кремлядьскій, чорт нашистською і проклятого Гітлера брат і товариш, самого Люципера секретар! Який ти в чорта фюрер, коли твої "воїни" навіть нашивки свої спороли, як пірати сомалійські! Чорт висирає, а твої "зелені чоловічки" пожирають. Не будеш, ти, сучий ти сину, синів українських під собою мати, твого війська каїнового не боїмося, землею і водою будемо з тобою битися. Каїн ти, братовбивць, проклятий Богом!
Кагебівській ти кухар, висерок сталінський, сухумський злодій, грузинський злодій, південно-осетинський козолуп, кат і вбивця дітей і матерів Беслана, глядачів у Норд-Ості, моряків "Курська", усього світу клоун, Геббельса годованець, самого антихриста онук, нашого х…я гак! Свиняча, ботоксная ти морда, кобиляча срака, дика фашистська собака, антихристів лоб, мать твою вй….б!
Ось так тобі українські воїни і запорізькі козаки висловили, карлик ти Наполеоном-шизоїдний, дзюдоідо-каратист!
Чи не будеш ти і свиней українських пащі, "ватажок журавлячій". Тепер кінчаємо, числа не знаємо, календаря твого фашистського не маєм, місяць в небі, рік у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй у сраку нас!
Запорізькі козаки".

На Depo.ua Таємна зброя запорожців: Як козацький лист ремейками обростав