Й не планував, та мій велоконик завіз мене сьогодні
у Дубовий гай…
Виїхав накрутити кола по району – традиційні кілометри. Але звернув наліво – і понісся старим маршрутом до старого міста… Цвіте липа – але трасою приємні пахощі перебиває запах розпеченого сонцем асфальту… І дорогою боляче бачити численні барикадні перепони з "їжаками" та "часниками"…
Поки ще не спека – якісь тридцять з гаком градусів у
затінку… Чекаю плюс сімдесят – щоб російські загарбники у своїх совіцьких
танках відчули всю прелєсть нашого степу, і до пекла потрапили заживо звареними
– чортам буде менше клопоту…
Ага, і про Дубовий гай (тут уже розповідав історію, якщо цікаво, можна почитати про майже 300-річні дуби і козаків, які, залегендою, ці дуби саджали, окроплюючи сльозами і шмарками)… Давно не був у парку. Ще до карантину, а це уже минуло чотири роки. Від старих дубів, що підгнили і попадали, ніц не лишилось… Їх прибрали, певно, щоб не заразити ті, що ще стоять.
Тихенько, велосипед котив, щоб не шуміти, обійшов
історичні дуби. З кожним окремо привітався. Навіть пообнімався. Гарно тут…
Вразила черепашка, яка вигрівалась на сонці – розтопирила ніжки, і висунула голівку… Справжня пляжниця… Шкодую, що не взяв фотоапарат, фоткав мобілкою, тож перепрошую.
А ще - сімейство лебедів - татусь і матуся зі своїми лебедятками. Було дуже цікаво за ними спостерігати…
І дещо не за темою. Сьогодні у мене ще й четвертий день без фейсбука і твіттера. Маю чуйку, що я задрав народ своїми щоденними фотками квіточок. Постив їх, щоб давати знати френдам, що я ще є… Схоже, прогулянка Дубовим гаєм вплинула на мене позитивно – розвіяла депресію, навіть рвався зайти у фейсбук, щоб маякнути народові, але утримався…
Немає коментарів:
Дописати коментар