собака

Ця собака уже дуже стара, живе біля нашої церкви десь понад десять-п’ятнадцять років, можливо, більше… Вона добре знає всіх парафіян, а також хто і що їй має зробити.

Приміром, моя мама, за переконанням собаки, має годувати її печивом. Вона щоразу зустрічає маму біля церкви і відразу тикає морду в сумку, мовляв, давай, виймай печиво і пригощай…

Як її звуть, не запам’ятав. Щось витівкувате. Називаю її просто – Собака. Мені вона відвела роль – співбесідника. Я з нею розмовляю. Вона дивиться в очі, виляє хвостом і вдає, що розуміє все, що їй говорю… Можливо і розуміє. А ще вона змушує мене чухати їй пузо – в знак вдячності за те, що вислухала мене.