Я у відпустці. Просився на 24 дні, але… буде менше. Вчора відсипався, а сьогодні рванув на Хортицю.
Щоправда, не рано вранці, як люблю. Довго тилився – намагався себе опанувати, і по 11-й шурнув.
Дорогою навідався до Груши Шевченка… а далі через міст на Хортицю, доїхав до Зорової могили. Назад вирішив їхати понад берегом. Із Зорової могили до Дніпра мою стежку переорали. (На Хортиці степ переорюють, щоб унеможливити розповсюдження пожеж.) Але ж я впертий, і посунув по оранці – десь з два км… Треба було бачити мене і мій велосипед… У воду плюхнулись разом, змили пилюку і гріхі… Так що сьогодні свій велосипед освятив Дніпровою водою…
Вечоріло, і не хотілось повертатись… Дуже гарна пора – лагідно напоєна сонячним теплом.
…сьогодні (на старість років) зрозумів (краще пізно, аніж ніколи), любов – вона в нас всередині, до любові звикнути не можливо, вона або є, або нема, це дар Божий – який можна або примножити, або закопати (як талан). Щодо мене особисто – любов у мені, я її відчуваю… А отже, я не самотній.
Немає коментарів:
Дописати коментар