Бандура без душі та всесвітнє й тривале "глибоке занепокоєння"

У фільмі «Поводир, або Квіти мають очі» (англ. The Guide), режисера і сценариста Олеся Саніна, є символ – душа бандури, без якої вона не гратиме.
Кінострічка створювалася до нинішніх подій, коли ніхто навіть не міг собі уявити у страшному сні, що русскіє підуть війною на Україну, загарбають Крим і частину сходу країни… Втім, «Поводир» виявився пророчим, і передбачив трагедію, якою ця війна може закінчитися.
Хлопчик Пітер дивом встигає повернути душу бандури Іванові Кочерзі перед тим, як той відходить у Небеса…
Як на мене, душа бандури – та невеличка дерев’яна деталь інструмента, без якого бандура не співає, – це мова. Мова українського народу.
Бандура без душі – всього лише музейний експонат, як на світлині. Так само, й наш народ нині – без мови – лише тлінний музейний експонат… Адже «Спочатку було Слово…»
Зараз всі і повсюди розмовляють у нас мовою окупанта, мовляв, «Україна єдина, Украина единая» (слоган взятий з путінської «Единой России» – девізу «Русского мира»).
Без душі Україна приречена на… Так, приречена на поразку. Певно, це добре розуміють в НАТО, Меркуль і Обама… Тож, не варто дивуватися всесвітньому і тривалому «глибокому занепокоєнню».
Наша мова – найпотужніша зброя. Якби ми її застосували, погодьтеся, не було б такого, як зараз, коли одні – в окопах, а інші – безтурботно собі живуть-поживають та добра наживають, ну й для порядку у вишиванках та з національними прапорами виходять на «мєропріятія» – типу «мьі пахали» і «хто не скаче, той москаль»…