Світлина, як на мене, символізує цьогорічний Спас…
Спас – Спаситель – Спасителі… Цей словоряд сьогодні крутився у голові. У нас, до каплички, тепер ходять військові, поряд гарнізон (обличчя навмисно не фотографував). Хлопців багато, приміщення маленьке, та попри тісноту богослужіння набуває особливого значення.
Хлопці прийшли без яблук. Тепер не до яблук. По одягу видно, нещодавно з окопів… і не виключено, сьогодні-завтра знову у бій…
Минулого року на Спаса – Свято на чужині – передчував, що станеться щось недобре, але щоб таке…
Вчора розмовляв з Гаврилівною. Про неї уже розповідав тут, на блозі. Сновида. Стверджує, що на мене її вивів Іван Сірко, з яким вона спілкується біля його могили, і що мої знання допоможуть їй перемогти зло, яке нависло над Україною…
Гаврилівну давно не бачив. З’ясувалося, вона дуже хворіла. Каже, побувала на Майдані, розплакалася і січень, лютий та березень майже не вставала з ліжка. «Це вони мене прив’язали, щоб не допустити на Майдан», – поскаржилась.
(«Вони» – так розумію, злі сили, які нависли над Україною.)
Тепер попустило і Гаврилівна знову боєздатна, дала мені декілька завдань…
Запитую:
– Коли ж це все скінчиться?
– Через півтора роки, – відповідає, – Москва згорить. Путін зникне раніше…
(«Зникне», а не «здохне».)
Розповів Гаврилівні про Молитовний Щит…
– Так, ми мусимо молитися, посилено молитися, – каже Гаврилівна.
І тут же процитувала Тараса Шевченка, мовляв, розумій, як знаєш:
«…Друже-брате!
Ще прийде ніч в смердячу хату,
Ще прийдуть думи. Розіб’ють
На стократ серце, і надію,
І те, що вимовить не вмію…
І все на світі проженуть.
І спинять ніч…»
Немає коментарів:
Дописати коментар