Ці кілька моїх дописів до 125 річчя Батька Махна – винятково, наголошую, моє бачення, і тільки. Я не історик і не краєзнавець…
Щодо Нестора Івановича, вважаю, інформації вистачає, було б кому читати. Для мене важливе інше. Зважаючи на те, що дослідники під орудою різних політиків все ще сперечаються і, ймовірно, чубаритися будуть довго, я вибрав інший шлях – махновський. Намагаюсь через певних людей побачити Махна. Зокрема, через дослідників та нащадків махновців. Ось, зокрема, Гуляйполе, де днями побував на «Вольниці». Щоправда, фестиваль народного мистецтва майже не бачив, бо ходив по місту, спілкувався з людьми. Але не можливо було не помітити, як люди, які приїхали сюди, на «Вольницю», артисти-аматори з сіл та міст – раділи вже тому, що вони на гуляйпільській, махновській землі. Казали, що відчувають особливу енергетику, тож навіть, якщо б й хотіли сфальшивити, не змогли б. Тутешній вольниці не притаманна шароварщина зі штучними віночками. Тут все правдиве й щире – пісні, музика, вишиванки й звичайні розмови.
До речі, ще варто зазначити, що переважна більшість учасників фестивалю прибули до Гуляйполя на фестиваль «Вольницю» за власний кошт. Тобто, щоб там не говорили про Махна, а люди його шанують, Нестор Іванович – народний герой.
У Гуляйполі зустрівся мені чоловік, козак у шапочці – чорній, китайській, такими на базарі торгують, на якій на лобі білими нитками, мабуть, сам вишивав, вистьобані череп та два кістяки навхрест. Познайомилися. Козак з гуляйпільського підрозділу Батька Махна. Запитую, чим він та його товариші займаються.
– Наводимо порядок, – відказує, й тут же уточнює, – громадський.
– Що саме? Який це порядок?
Козак почухав потилицю, вагався, сказати правду чи збрехати, й випалив:
– Махновський порядок.
– О, це вже цікаво. А який це порядок – махновський?
Козак подивися мені в очі, перевіряв свій чи ні, й сказав:
– Кубанці кажуть, що ми їм вороги номер один… Розумієш?
Та я розумію. Раніше до Гуляйполя часто по роботі їздив і тутешнє населення інакше, як «Ленін, партія, Алеша-освободитель», не сприймав. А воно ба! – махновська порода не вивелась.
І жіноче. Мовою вишивки. Жінки – хочуть вони того чи ні – розповідають все, як є. Ось фото з рушниками сучасних вишивальниць, якщо вмієте, читайте, що розповідають червоні та чорні нитки.
До речі, унікальні запорозькі вишиванки є на фото у минулому дописі – в експозиції гуляйпільського краєзнавчого музею.
Далі буде. Адже 125-річчя Батька Махна – за старим стилем 26 жовтня, за новим 7 листопада. Бог дасть, може ще щось напишу. Час ще є.
Немає коментарів:
Дописати коментар