Чубаті половці у вишиванках

На багатьох половецьких кам’яних бабах – вишиванки. Здебільшого, на рукавах, як й на наших українських сорочках. Навіть орнаменти подібні.

А крім того, у кам’яних баб-жінок – на головах очіпки. Такі ж самі, як носили заміжні українки у старовину. На шиях – намисто.
У баб-чоловіків – довгі козацькі вуса. У деяких – на головах «оселедці», щоправда, на відміну від козацьких чубів, заплетені у татарську косу.
Роздивитися всі деталі важко, адже час зробив свою справу – вапняні скульптури здебільшого розмиті дощами. Деякі покалічені шаблями чи сокирами – виколоті очі, порубані обличчя, відбиті голови тощо. У половецьких кам’яних баб сумна історія. Раніше без них навіть не можна було уявити степ. Тепер ті з них, що дивом вціліли, стоять біля музеїв, а більш-менш привабливі – у садочках біля «хатинок» крутих. Є й такі, що «емігрували» – були вивезені окупантами України.

Половці – люди полів, тобто степу – степовики. Середньовічна народність тюркської мовної групи. Але, на відміну від тюрків, половці українських степів були в переважній більшості християнами і часто виступали на боці руських князів, зокрема у 1223 року у битві на річці Калка.
Річка Калка, за традиційною версією, це нині річка Кальчик, яка впадає в Кальміус, і Коротиш, що на території Кам’яних Могил (на кордоні Запорізької і Донецької областей, не треба плутати з Кам’яною Могилою, що поблизу Мелітополя). Втім, на Кам’яних Могилах не знайдено археологічних слідів великої битви.
Літописне «місце каменисте» – це Савур Могила, що на річці Конка. На Кам’яних Могилах – граніт, тут, на Савур Могилі, вапняки, отже також «місце каменисте». (Це за версією запорозького краєзнавця Володимира Шовкуна.) За козацьких часів річку називали Кінські Води, у наш час Конка, а до XV століття – Калка (крім того, по річці споконвіку пролягав кордон з кочівниками).
Розгромивши Середню Азію, Чингізхан відрядив кращих своїх полковників Джебе і Субедея через Кавказ у степи Європи. Спаливши Тербіз, Шемаху, Дербент, монголи дісталися Криму. На півострові зимували. А на весні сунулися на Київ через половецький степ. (Кам’яні Могили і річка Кальчик – зовсім в іншому напрямку.) На шлях Джебе та Субедея стало русько-половецьке військо і 31 травня 1223 року у битві на Калці потерпіло поразку. Монголи полонених князів поклали під дошки і бенкетували зверху, веселилися під зойки і тріск кісток.
У цьому бою загинув Юрій Кончакович – половецький хан, якого літописець називає «найбільшим між половцями». Син Кончака, онук Отрока.
Також загинув і половецький воєвода Ярун. У літопису читаємо: «Ярун зійшовся з ними (монголами), бажаючи битися, та побігли не встигши нікчемні половці назад, і потоплали біжучи стан руських князів, не встигши бо озброїтись проти них, і переполошилися всі, і була січа зла і люта».
У 1380 році половці під орудою Мамая брали участь у битві на Куліковому полі.
За московською наукою, Мамай – хан, а Дмітрій Донський – причислений до ліку святих… Насправді, Мамай не був ханом, і не з роду Чингізхана. Він командував тьмою, тобто, якщо сучасною мовою, був генералом.
Україна входила до складу Великого князівства Литовського.
Литовський князь Ярило виступив союзником Мамая. На жаль, він спізнився на день. Також спізнився й Олег.
Військо Мамая було розбито.
Після поразки у битві на Куліковому полі Мамай із залишком війська дістався Калки (Конки), де його перестрів Тохтамиш. І знову бій. Далі вже з поодинокими приспішниками Мамай відправився до Кафи (нині Феодосія). Тут був зарізаний генуезцями (Мамай Могила у Феодосії).
Через два роки Тохтамиш спалив Москву. Але це не була помста за Мамая, як стверджують московські історики. Тохтамиш покарав свого васала Дмітрія Донського, який після перемоги на Куліковому полі загордився і перестав платити данину.
До речі, син Мамая, нащадок Чингізхана по матері, разом з військом прийняв християнську віру і отримавши з рук великого князя литовського титул князя Глинського і володіння на землях нинішніх Полтавської, Черкаської, Сумської і Чернігівської областей. Так закінчилась історія половців і почалась історія козацтва. Нащадки Мамая і Чингізхана, князі Глинські, Вишневецькі, Острожські, Дашкевичі, Ружинські стали першими козацькими отаманами.