Змій (жовтобрюх, жовточеревий полоз, удав) – легендарний запорозький. За легендою (переказана Яковом Новицьким), Запорозький Змій жив на Хортиці, іноді з’являвся вночі і світив очима, але козаків не чіпав…
Насправді, дуже-дуже давно наші степові змії сягали восьми і більше метрів, котилися степом колесом тощо – про це, мабуть, кожному з нас в дитинстві бабусі-дідусі розповідали (лякали). Змій – удав, бо харчується падаллю, а перед тим, як з’їсти, давить свою жертву. Ті восьмиметрові бувало, що давили навіть телят.
Нині змії зменшилися у розмірі – рідко, коли можна зустріти двометрового. Зазвичай, понад метр, півтора (як сьогоднішній мій змій на фото).
Змії не отруйні – вбивати їх не треба. Вони мудрі і мирні. Агресивні, якщо їх потурбувати – наступити, або пройти біля кубла. Щоб оборонити себе чи свій виводок, змій плигає, причому лучить в обличчя. Якщо вкусить – це, як укус собаки. Зважаючи, що він харчується падаллю, рану треба відповідно продезінфікувати.
Захиститися від змія дуже просто – треба стати за сонцем (перескочити, відійти – це кому і як вдасться), змій не побачить вас, якщо за вами буде сонце. Ось сьогодні я фоткав саме з такої позиції. Він мене відчував, тому звернув зі стежки. Але не бачив.
Як на мене, легенда про Запорозького Змія – набагато давніша. Зокрема, царські скіфи віддавали перевагу золоту, тому що поклонялися Сонцю. До речі, навіть новий рік у них починався в день літнього сонцестояння – коли Сонце найяскравіше, грає в небі. Ще давніші наші пращури (до царських скіфів) також були сонцепоклонниками, бо святилища на Хортиці і довкола – зорієнтовані теж на день літнього сонцестояння.
Отже, якщо змій так виграє золотом на сонці, то певно ж про нього складали легенди… Ось, змієнога діва Єхидна, праматір скіфів – не випадково змієнога. Впевнений, малося на увазі – золотонога! Ніжки у неї були, ніби змійки, виблискували золотом (колготки такі носила) – ото Геракл на них і повівся…
Немає коментарів:
Дописати коментар