Свято на чужині... Стерте з пам'яті людської


Мені було дуже важливо ще раз доторкнутися до цієї вежі…


Ця вежа – єдина, що лишилося від давнього міста. З 1783 року, коли сюди вдерлася Московія, окупанти ретельно фальсифікували історію цього краю. Тепер тут екскурсоводи розповідають про Кутузова і Єкатєріну Другу, Потьомкіна…
Достеменно не відомо, як насправді називалося місто. За однією з гіпотез, Алустон. Хазарський каган, Золота Орда… У шостому столітті візантійський імператор Юстиніан Перший для захисту від кочівників споруджує кілька фортець, одна з них Алустон (на території нинішньої Алушти). Чотирьохкутна, неправильної форми. По кутам вежі: північна – Чатал-Куле («рогата»), на схід – Орта-Куле («квадратна») і у бік моря – Ашага-Куле («кругла»), залишки якої дивом збереглися. У кількох кроках від неї, ліворуч, залишки фундаменту християнської церкви, але побачити їх не можливо – там тепер приватна територія… Практично вся територія фортеці заліплена будиночками, де їхні господарі селять курортників і деруть скажені гроші, а історична пам’ятка таких прибутків не дасть, тож й відношення до неї відповідне (що, власне, видно на фото).
Юстиніан Перший, – повне ім’я Фавій Петро Савватій Юстиніан, – відроджував велич Риму і, споруджуючи фортеці, опирався на підтримку місцевих християн… Алустон – не виняток. Як відомо з досліджень, до тринадцятого століття тутешні мешканці спілкувалися грецькою мовою, переважна більшість сповідували християнство.
У 1475 році фортецю розгромили турки.


Неподалік від квадратної вежі була побудована мечеть Юхари-Джамі («мечеть п’ятниці»). Вона відреставрована на тому ж місці, діюча.
Але історія міста набагато давніша. Алушта «розпочалася» з поселення таврів у четвертому столітті до нашої ери, яких з Причорноморських степів витиснули скіфи…
Століттям раніше, таври (ймовірно, кіммерійці) відмовились підтримувати скіфів у війні з Дарієм (Історія Геродота, четвертий том, параграфи 99, 100, 102, 103, 119).
Таври-кіммерійці відомі нам ще і як тавро-скіфи. Таври, або тури – нащадки Тираса (Тараса), внука Ноя, сина Яфета, про що я уже раніше розповідав.
А отже, в певній мірі, історія Алушти пов’язана з моєю Хортицею – тому мені й було важливо знову тут побувати. Витіснені скіфами таври-кіммерійці, шукаючи нове місце для поселення, вибрали найкрасивіше кримське узбережжя, захищене грядою гір Чатир-Дага, між кузнець-горою Демерджи і горою-фортецею Кастель… І не зважаючи на політику загарбників, місцеві жителі передають з уст в уста стародавні легенди, приміром, про красуню, яку захопив змій, а коваль визволив її – і відтоді над коваль-горою завжди хмари… Або Кастель, з грецької «фортеця», тут княгиня Федора, володарка Сурожа (грецькою Сугдея, тепер Судак) відтяла голову князю-зраднику і сама загинула в боротьбі з ворогами – потоки крові й досі можна бачити на схилах гори…

Коментарі