Ці лелеки були тут, на набережній Алушти, скільки себе пам’ятаю – не улетіли.
У Криму я бував з самого малечку. У студентські роки – п’ять років поспіль по три літніх місяці працював у піонерському таборі для міністерських московських дітей, заробляв непогані гроші, яких мені вистачало, щоб з’їздити «за бугор», купити на чорному ринку джинси та книжки… Потім бував у Криму по путівці Спілки журналістів, безліч разів у відрядженні, свого малого в рік і три місяці повіз у Місхор, де він вперше самостійно побіг, причому по гальці… Коротше, в Крим ми їздимо не тому, що це Крим, а тому що поряд – шість годин і в морі.
Крим: море, гори та степ, тутешні мешканці – не чужі. Чуже те, що нині тут відбувається, тому й написав «свято на чужині» – трагедія, подібна до тої, що сталася 18 травня 1944 року… Щоправда, на відміну від 2009 року, коли в Алушті був останній раз, з парканів, якими відгороджене від людей море, зняли колючий дріт…
На цей раз ми обмежилися Алуштою-Ялтою та довкіллям. Екскурсії не купували, я – найкраща екскурсія: їздили рейсовими автобусами, маршрутками, тролейбусом. І не через економію коштів, а з гуманних почуттів – у мене алергія на кримських екскурсоводів, тож міг би й вдушити десь в горах… Зважаючи на стан здоров’я мами, довелося відмовитися від запланованої Роман-Кош і прогулянки на конях. Хоча мама запевняла, що вона уже на віслюку піднімалась на Ай-Петрі, а верхи на коні у молодості по селам їздила, коли працювала акушеркою, а обскакати Чатир-Даг її давня мрія…
Не тільки на конях, а й до української церкви у неділю не змогли поїхати, пішли до московської. Вона єдина у Алушті – всіх кримських святих.
Цікава річ – на вулицях майже всі з золотими хрестами і золотими ланцюгами на шиях, а у неділю в церкві було близько півсотні осіб. На фото – це всі, хто був у церкві.
На подвір’ї московської церкви продають: свічки, Слово Боже і квартири…
Від алуштинської церкви кілька кроків до мечеті.
Далі Ялта.
Сосна – у мене традиція: обов’язково обніматися з нею, коли приїжджаю до Ялти.
На фото отець Ігор Гаврилів вносить до храму мощі блаженних сестер Олімпії та Лаврентії. У Хирові, що на Львівщині, Олімпія Біда та Лаврентія Герасимів опікувалися дітьми. У 1950 році їх заарештувала НКВС і засудили на довічне заслання до Сибіру. Через два роки монахині померли…
У червні 2001 р. Папа Іван Павло Другий проголосив їх блаженними. Мощі Олімпії та Лаврентії до Ялти привезли монахині згромадження Св. Йосифа – сестри Павла і Анна, які в Сибіру розшукали могилу Олімпії та Лаврентії і повернули їхні мощі до Львову.
Як сказав на проповіді отець Ігор, сестри Олімпія і Лаврентія допомагають жінкам, які хочуть народити, але через певні проблеми зі здоров’ям не можуть, а також людям з психічними розладами – відомо декілька випадків зцілення тих, хто молитовно просив блаженних Олімпію і Лаврентію про допомогу.
Лаванда давно відцвіла, але поодинокі квіти ще можна побачити. Також відцвіла й акація – на початку літа від неї тут все рожеве, але вона не пахне так гарно, як наша біла…
Набережна Ялти…
Церква прямо на набережній Ялти, “освячена” Гундяєвим. Власне, тут все написано…
Ялтинський Ленін.
Потьомкінський провулок. До речі, поряд, на вулиці Катєріни Другої, музей Лесі Українки…
А це типовий для тутешнього курорту будинок, якщо його можна таким назвати. Розташований він у кількох кроках від набережної. Тобто у центрі, а отже, ймовірно, проживання у ньому коштує дуже дорого. Це бетонні клітки, на тяп-ляп наліплені і зовні змащені смолою – без води і з туалетом у дворі, або у найближчому кафе… Фактично повсюди в Ялті та Алушті курортникам пропонують саме такі «гадючники».
На море йдуть, як на роботу…
Десь близько дев’ятої ранку, коли я зазвичай повертався з моря, народ сунув колонами – і в темпі, як на параді, щоб швидше зайняти місця. І потім цілий день смажитися під Сонцем.
На пляжах умови – фонтан, є навіть місця для куріння, а ось туалети – через дорогу. Хоча, я не бачив, щоб народ бігав через дорогу і за те, щоб попісяти, платив по дві гривні…
Далі фото з набережної Алушти і трохи моря…
Ранок…
А це я…
Немає коментарів:
Дописати коментар