Прадавнє каміння…
Має понад 2,8 мільярда років.
Валуни – молодші. Вони примандрували сюди Борисфеном, коли почав танути льодовик. З неймовірною силою несли їх води з півночі. А тут, перестрибнувши Вовче гирло, валуни врізалися в скелі Хортиці і навіки в них запікалися… Ось тому північна скеля Січової Брами має такий пухиристий вигляд.
Січова Брама. Тут якесь дивне місце. Квіти тут завжди є, навіть узимку. І це північна частина острова.
Клей на сливі-дичці.
Валуни розкидані на кількасот метрів від Січової Брами. Тут донедавна лежали і Чорні камені, які тепер у садочку музею. Всі сім Чорних каменів з петрогліфами. Один з них – ідол, Діва Єхидна, яка від Геракла народила Скіфа…
А далі – Савутина скеля. Вона майже повністю зруйнована совітами – каміння пішло на Дніпрогес.
У скелі була печера, в якій жив козак Савута. За переказами, записаними Яковом Новицьким, у Савути вночі очі світилися червоними вогниками… А як на мене, Савута – звичайний козак-характерник. Знову ж таки, якщо за легендами, він тут випасав коней та навчав хлопчиків козакувати… До речі, цікавий збіг – у Савути і Запорозького Змія очі світилися по ночам. Мабуть, вони побратими. Треба буде вночі глянути у дзеркало на свої очі, бо щось мене дуже тягне у ці місця…
Місяць зійшов. А з іншого боку Сонце заходить…
Брагарня. Цікавий момент – Сонце заходить через вівтар святилища.
Через святилище і Боже Око пролягла сонячна доріжка, але мій фотоапарат не спроможний був її захопити, на жаль. Може якось іншим разом пощастить сфотографувати.
Старий Дніпро обіймає Хортицю, а вітер наспівує колисанку…
Немає коментарів:
Дописати коментар