У старій частині міста, на розі проспекту Лєніна і вулиці Запорозької, розташований Малий ринок (до речі, тут під час війни Московії з Туреччиною була споруджена Правофлангова фортеця, названа на честь командуючого першою армією Алєксандра Голіцина – Алєксандровська фортеця, 1770 року й місто отримало назву за ім’ям Голіцина – Алєксандрівськ). Нині цей ринок відомий, завдяки підірваній церкві («справа пономарів») і відпиляній голові Сталіна.
Тут важко визначити, де територія церкви, де ринку. На фото виблискують бані пластмасової церкви – певно, її якийсь із заводів купив, точно не знаю. А та, яку підірвали, сарай, його все ще ремонтують. Ще до совітів тут був молитовний дім. А за совіцької влади – чого тільки там не було, останнє – магазин меблів. Наприкінці 80-х, коли городяни вирішили відтворити зруйнований в 30-х роках Покровський собор, в цьому сараї тимчасово розмістили церкву. Збирали гроші… А поп з тими грошима кудись вшився. Знову і люди збирали, і підприємства переказували кошти… Зрештою, собор побудували – Московського патріархату (первенець блочного будівництва). Але попи не покинули базар… Люди кажуть: «Для попів тут бойкоє місце. Авжеж, поховать-похрестить… і мані-мані-мані-мані».
Втім, не будемо судити – Бог їм суддя – і з підривом, і з всім іншим…
Буквально за кілька кроків від церкви – обком комуністів зі Сталіним. Фотографував не тільки я, а й мене зазняли на відео, так що… так що. Тут все під охороною, сигналізацією і цілодобовим спостереженням – все фіксується, контролюється… Навпроти Сталіна і Космедим’янської – торгують собаками, там такі кумедні цуценята, особливо мені сподобались китайські лисі… Але не про них мова.
За дві короткі зупинки трамваєм – майдан Волі з Дзержинським. Це той, за якого хлопців судили – за напис «Де тут туалет»
Статуя Дзержинського досить таки оригінальна – воно обома руками так собі давить на цюцюрку, ще й газетами прикриває… ніби пісяти хоче, або уже… потекло.
Дзержинський фактично «відвернувся» від проклятого місця.
У нас, завдяки Нестору Махну, який боронив свій рідний Запорозький край і Дике Поле від московських та інших головорізів, совіцька влада почалася лише з 1922 року. І тільки наприкінці 20-х, початку 30-х нова влада затіяла моральне очищення – руйнувала церкви, синагоги, кірхи, а натомість відкривали «очагі культури»… І ось, вчительки дали завдання діткам (павликам-морозовим) уважно подивитися в себе вдома і сусідів, де у кого на горищі або в закутку батьки сховали попівські книжки. За звітами діток вчительки склали списочок, на голови пов’язали червоні косинки і поїхали на бричці по хатам. Зібрані Біблії, Тори скинули на купу і підпалили… Це тепер – навпроти пам’ятника Дзержинського, поряд з Народним домом (кінотеатр Лєніна), на перетині трамвайних колій… Тут постійно трапляються найжахливіші аварії. Людям трамваєм перерізає ноги-руки, а понад десять років тому – трамвай в гармошку сплюснуло, було багато жертв. Перевертаються, розбиваються автомобілі… Прокляте місце.
До речі, тут раніше був єврейський квартал. Всі будинки знесли, розбили сквер. Дзержинський стоїть спиною до синагоги. А вчора відкрили ще й пам’ятник «Прикордонникам усіх поколінь» перед входом до синагоги…
Немає коментарів:
Дописати коментар