Ящірок бачив. Шуршать попід сухою травою. І такі моторні. Намагався, але не встигав сфоткати. На якусь мить визирне з-під трави і далі шурх, і як не було. Для них ще прохолодно сидіти й чекати, коли вилетить з мого фотіка «птічка». Бігають і перевіряють, що й як змінилося за зиму…
І я – був би не я, якби не побував на Висячому болоті.
Це справді болото, на скелі, високо над Старим Дніпром – тому й висяче. На Хортиці – таких декілька. Це найбільше і, як на мене, найкрасивіше. Сухим воно стоятиме довго, десь до літа, аж поки не підросте молодий очерет…
Де-не-де ноги провалювалися в болото – суха трава слабенька, не тримає. Втім, пройшов і ось, надибав на минулорічну шипшину. Майже в центрі болота. Дивно, як її птаство не помітило? А, можливо, залишило – про всяк випадок, раптом що… Передбачливі.
Немає коментарів:
Дописати коментар